Як Кремль хаотизує Україну і хто йому допомагає

Кремль працює над генеруванням хаосу в українському суспільстві. Гібридна агресія Росії щодня відбувається всередині нашої країни — в парламенті, в Адміністрації президента, на телеканалах.

Це кількарічне масштабне продукування хаосу заради майбутнього контролю. За тією ж тактикою, що й втручання Москви в політику США, Великої Британії чи Франції. Гібридна агресія — це глобальна війна Кремля. Її справжня мета — хаос і конфлікт, а не формування проросійської громадської думки в Україні. Тому інструментами гібридної агресії часто є не зрадники (так звана п'ята колона), а щирі українці — їх використовують "втемну".

Після падіння режиму Януковича нова влада не задовольнила запит громади ні на подолання корупції, ні на політичну справедливість.

"Регіоналам" дозволили залишитися повноцінними учасниками політики й зберегти вплив на економіку. Вони стали зручною опозицією для президента Порошенка. Підозріло зручною — враховуючи, як на них впливає Кремль. "Регіонали" є чинником абсурду й подразником для стихійно-насильницького протесту патріотів.

Замість адекватної оцінки російського вторгнення, влада погодилася на накинуті ворогом Мінські домовленості. За ними війна є "громадянським протистоянням" і "антитерористичною операцією" проти так званих сепаратистів-шахтарів. "Мирний план Порошенка" люди охрестили "гібридною обороною". "Гібридною", бо на тлі нелогічного й безперспективного "мирного процесу" з ДНР і ЛНР президент регулярно згадує, саме Росія вторглася в Україну, і винятково від РФ залежить припинення війни.

Влада зґвалтувала здоровий глузд і поставила себе у фокус ­громадського нев­доволення. Це використовує ­ворожа пропаганда. Головні передумови для ­хаосу створені.

Чесна продуктивна дискусія щодо проблем країни неможлива без публічних майданчиків — професійних засобів масової інформації. Але в Україні вони викривлюють дискусію і культивують хаос.

У редакційній політиці ЗМІ, контрольованих "колишніми" (Льовочкіним, Мураєвим, Ахметовим, Деркачем, Курченком, Клименком, Захарченком), простежується єдина стратегія маніпуляції. Вона спрямована на нагнітання абсурду, хаосу й невизначеності для аудиторії. Паралельно з повідомленнями про АТО й російську підривну активність у реваншистських медіа щодня з'являються "політики" й "експерти", які заперечують вторгнення Росії чи звинувачують у війні Україну.

На сайті 112.ua його формальний засновник Віктор Зубрицький пише, в окупованому Донецьку — повна свобода й можна вільно розмовляти українською. Російський "утікач" Ілля Пономарьов в ефірі телеканалу ZIK натякає — причиною путінського вторгнення була спроба скасувати мовний закон Колесніченка-Ківалова. У ток-шоу Саакашвілі на ZIK проводять тезу — війна з Росією триває тому, що це вигідно українській владі.

Реваншистська медіа-мережа маніпулює питаннями й героями новин дня. Якісь теми штучно актуалізують, інші — навпаки. Найчастіше — корупція важливіша за російську агресію. "Розкручуються" маргінальні політики, як Надія Савченко і Вадим Рабінович, та "експерти". Ці ЗМІ перебільшують значення внутрішніх проблем і формують в аудиторії враження про абсурдність ситуації в країні, неповносправність держави, відсутність надій і перспектив.

Майдан і війна показали здатність українців об'єднуватися й самоорганізовуватися. Тому для хаосу в країні Кремль стравлює між собою не лише політиків та олігархів, а й лідерів громадянського суспільства. Є підстави підозрювати декого з них у співпраці з агресором. Проте багато хто є "корисними ідіотами". Цим терміном позначали західних активістів, яких СРСР використовував під час Холодної війни.

США і Європа традиційно підтримують грантами українських журналістів та активістів, які спеціалізуються на "антикорупції". Вони стали лідерами громадської думки, зіграли значну роль до й під час Майдану. Небажання нової влади демонтувати основи корупційного устрою зумовило нещадну критику з боку цих активістів. Однак сьогодні це перетворилося у внутрішньополітичну війну на знищення: не так "за" зміни, як "проти" державних інститутів. Патологічним прикладом є нардеп і колишній журналіст Сергій Лещенко. Від кампаній проти корупції він перейшов до заперечення факту російської агресії. Війна на Донбасі триває лише тому, що українська влада хоче красти на обороні, заявляє Лещенко.

Більшість антикорупційних діячів показують корупцію головним злом України, а боротьбу з нею — єдиним завданням суспільства. Так, ніби війни з ­Росією немає.

Інша група московських "корисних ідіотів" — "грантожери", які займаються антивоєнною пропагандою. Це "Громадське ТВ", "Восток-SOS" тощо. Вони просувають абсурдні Мінські домовленості й дедалі більше протиставляють себе українському війську, солідаризуючись із російським агресором. Приклад: "журналістські розслідування" про "катівні СБУ", у яких нібито мордують "ополченців" із Донбасу.

До абсурдизації України долучилися й так звані "порохоботи" — провладні інтелектуали. Вони просувають кілька токсичних політичних смислів. Насамперед, "зрадо-перемогу" — це технологія заспокоєння суспільства щодо Мінського процесу. Однак під час війни навмисна девальвація понять "зрада" й "перемога" веде до зневіри й апатії більшості та радикалізації меншості.

Інше "порохоботське" виправдання "мирного плану" Порошенка — казки про неспішний невійськовий контрнаступ Заходу на Росію. Мовляв, США і Європа все зробить замість нас.

Хаотизована внутрішніми розбірками країна — це ідеальний об'єкт для зовнішньої агресії.

Не лише проти України. Західні коментатори визнають: Кремль прагне паралічу тамтешніх еліт внаслідок інтенсивного обговорення штучних тем і проблем, які розколюють суспільство. Найсвіжішим прикладом є президент США Дональд Трамп. Кремль підтримав його виборчу кампанію. Але навіщо Москві психопат і демагог у Білому домі? Щоб американська еліта зосередилася на внутрішніх чварах і виник "вакуум впливу" у світі. Його сподівається заповнити путінська імперія.

Так само українському суспільству щосили "допомагають" зациклюватися на внутрішніх проблемах і не помічати того, що Росія намагається знищити нашу державу, назавжди упокорити українців. Насамперед, це відчутно зменшує здатність країни до оборони. А ще на хаос української політики суспільство може відповісти зброєю і кров'ю.

×