"Вивели лікаря на вулицю й застрелили"

Марина Бежанішвілі в Києві під посольством Росії читає СМС від родичів з Батумі та Тбілісі. Вони пишуть, що бояться російських літаків, які літають над головами вдень і вночі

Бахва Таніашвілі приїхав до України три тижні тому на відпочинок. Каже, що бачив по телебаченню, як біля його будинку в Горі впала бомба

Житель Цхінвалі, Південна Осетія, 12 серпня 2008 року ховає жінку, загиблу під час обстрілу міста. Вона була вагітна

Сім’я з міста Горі, Грузія, у розпачі від смерті члена родини, 11 серпня 2008 року

Жителі Горі, Грузія, оплакують загиблих від бомбар-дувань, 13 серпня 2008 року

У середу грузини в Києві пікетували посольство Росії в Україні. Принесли оббиту червоною тканиною домовину й вінки в чорних стрічках. Хотіли поставити на східцях біля посольства. Пікет закінчився бійкою з міліцією. Правоохоронці не дозволили занести труну під двері будівлі. Її залишили за стрічкою, якою було огороджено посольство.

Мешканець грузинського міста Горі 28-річний Бахва Таніашвілі до України приїхав на відпочинок три тижні тому. Зупинився у двоюрідного брата Георгія. Той чотири роки живе в Києві, отримав українське громадянство.

— До п"ятниці не вірив, що в Грузії почалася війна, — розповідає Бахва ламаною російською. — Із новин почув, що з Осетії нас почали трохи обстрілювати. Але таке часто бувало: то вони у нас стріляли, то ми в них.

Мати Бахви 52-річна Манана — медик, лікує туберкульозних хворих. Батько Тімур, 56 років, працює на "швидкій".

— Мама виїхала з Горі в Тбілісі, до мого брата Ніколоса. Батько до середи ще залишався в Горі, лікував поранених. Потім у його шпиталі росіяни розстріляли всіх хворих, — у Бахви тремтять губи. — Вивели головлікаря на вулицю і теж застрелили. Тата Червоний хрест устиг вивезти до Тбілісі.

Бахва каже, що багато його друзів і знайомих пішли в армію.

— Де вони тепер і що з ними, не знаю. Один мій товариш живе в селі біля Горі. Каже, російські літаки скидають на їхній населений пункт бомби. У середу понад 50 танків увійшли в Горі. Друг казав, що там грабують банки і ґвалтують жінок, які залишилися. Якщо мені доведеться повертатися вже в радянську Грузію, то туди не поїду. Шукатиму роботу тут.

54-річна Марина Бежанішвілі живе 11 років в Україні. Працює вчителькою у грузинській недільній школі при асоціації "Іберієлі". Викладає грузинську, французьку та російську мови.

Жінка розповідає, що 20 серпня збирається повернутися на батьківщину.

— Дзвонила у посольство. Хотіла дізнатися, як повернутися до Грузії. Але там не беруть слухавку. У Батумі живе мама Циала Георгіївна. Їй 78 років, — Марина поправляє на плечах грузинський прапор. — По телефону вона сказала, що моя старша сестра Циурі, її донька Лела, син Лели — 12-річний Тимур та 60-річний Володимир Асетіані, чоловік Лели, — усі зібралися разом. Решту наших чоловіків мобілізували. Навіть 18-річного племінника призвали.

Родина хоче тікати до Туреччини, чекають на Марину.

На мобільному жінка зачитує смс, які прийшли з Грузії. "Народ дуже переляканий, російські літаки літають і вдень, і вночі, ми їх боїмося", — пише її друг Мацу.

У Горі грабують банки і ґвалтують жінок, які залишилися

До переїзду в Україну Марина три роки жила в Росії.

— У Москву переїхала, коли Аджарією керував Аслан Абашидзе (керівник Аджарії до 2004-го, узяв курс на відділення від Грузії та зближення з Росією. — "ГПУ"). У Батумі викладала російську мову в університеті. У Москві працювала вчителькою. Міліція часто зупиняла посеред вулиці, перевіряла документи. Я не люблю принижуватися. Тому переїхала жити в православну Україну.