Грузини клянуть Шеварднадзе

Повільно рухаємося маршруткою, українським "Богданом", із аеропорту грузинської столиці Тбілісі. Навколо переважно "фольксваґени" та "ніссани" старих моделей. Більшість порушують правила дорожнього руху, у третини немає дзеркал заднього огляду.

Перед маршруткою ламається "ланос". Водій — худорлявий чоловік років 40 із латкою на шортах. Він, затиснувши цигарку в зубах, відкриває капот. А закриває, коли позаду утворюється затор у кілька десятків авто. У місті немає трамваїв і тролейбусів, у автобусах проїзд коштує 40 тетрі (1,30 грн). Пасажири розраховуються, коли виходять із транспорту.

У Тбілісі живуть 1,5 млн чоловік. Багато вірмен, азербайджанців, росіян, греків, євреїв. Діти багатьох із них відвідують російські школи. За президента Саакашвілі їх почали закривати. Адміністраторка готелю, вірменка Седа плаче:

— Мої дві онуки вміють скупитися в магазині грузинською. Але алфавіту не знають. Як вони вивчатимуть історію та алгебру грузинською, якщо закриють усі російські школи?

Седина донька Тереза завагітніла півтора місяця тому. 20-річна жінка боїться казати про це батькові. Адже вони з чоловіком не мають роботи. А декретних у Грузії не надають.

На пенсію жінки виходять у 60 років, а чоловіки — у 65. Так постановили ще за президентства Едуарда Шеварднадзе. Люди його клянуть, на чому світ стоїть, обзивають "старим маразматиком". Адже після 50 років на роботу вже не беруть, а пенсії ще не отримують.

Старші грузини люблять грати в нарди, молодші — п"ють вино, слухають музику: грузинську, європейську, навіть зустрічали переспіви українців Ані Лорак, Потапа й Насті Каменських. І ніде не чути російської музики, як і мови — під час війни багато грузинів принципово від неї відмовилися.

Кожні 15 м стоять злидарі. По війні в Південній Осетії кажуть, що вони — біженці. У спеку у фонтанах купаються бомжі, розвішують свій одяг поряд. Багато злодіїв. Тому українець Петро ходить містом без хрестика.

— Носив спочатку золотий, потім срібний, — розказує. — Підійшли два хлопці. Попросили підкурити. Зірвали спочатку один, потім — другий.

У кожному районі Тбілісі працюють кілька чистильників взуття, хоча спека +35...+40°С і більшість ходять у шльопанцях. Жінки здебільшого фарбують губи тільки блиском, а очі підводять жирними чорними стрілками. Волосся не фарбують, збирають і заколюють його на потилиці, коротко не стрижуться. Вбираються у довгі синтетичні спідниці, широкі блузи та майки, а чоловіки — у джинси із майками, все темних кольорів. Магазини одягу з Європи розташовані в центрі столиці на вул. Руставелі й постійно майже порожні. На кожному кроці продають уживаний одяг — переважно вітчизняного виробництва. Особливо багато його в метро. На кінцевих станціях метрополітен обшарпаний, із цементною підлогою, зі стелі капає, звисає павутиння, лампочки закіптюжені.

Продуктові магазини забиті українським пивом "Чернігівське" та "Оболонь", соками "Сандора". Хачапурі продають на кожному кроці в кіосках. Коштує одне від 3,5 грн. Продавці вчать іноземців правильно тримати гарячу випічку — швидко перевертаючи. У ресторані можна наїстися за 100 грн — порції великі й жирні. Російські продукти в Грузію перестали постачати минулого тижня. Потім масово почали завозити українські — через порт Поті.

Готелів багато, однак вони напівпорожні — люди не їдуть до Грузії через війну.

— Моя 16-річна донька другий тиждень спить одягнена, боїться, що росіяни почнуть бомбити місто, — розповідає 48-річна француженка Мері. Вона мешкає у приватному будинку поряд із нашим готелем. Жінка вийшла заміж за грузина, живе у Тбілісі 20 років. Говорить, що спочатку їй було важко "звикнути до телефонної манії грузинів". — Вони дзвонять, щоб просто поплескати язиком. Але зараз я й сама обговорюю погоду по дві години, — сміється жінка. — А ще вразило ставлення грузинів до піаніно. Воно — предмет меблів, який має стояти у вітальні, незалежно від того, грають на ньому чи ні. Його купують у меблевому магазині.

У ресторані можна наїстися за 100 гривень — порції великі

Мері здає іноземцям кімнату за 150 грн на день — значно дешевше, ніж у будь-якому готелі. В охайному приміщенні кімнаті 2х2 м поміщається ліжко, стілець і телевізор на підлозі. З вікна видно набережну Кури — в каламутній воді плавають папірці й порожні пляшки. Жінка живе на четвертому поверсі. Ліфт працює на копійках — треба кинути 5 тетрі (майже 20 коп.). Іноді в підйомник кладуть і три монетки, але все одно не їде.

— До чого дійшов прогрес, — обурюється Мері. — Навіть залізо навчилося обманювати.