Нова холодна війна: протистояння по лінії Пекін-Вашингтон

4

Чому візит спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі став передвісником нових правил гри в міжнародних відносинах і до чого тут Україна?

Пройшов 31 рік з розпаду Радянського Союзу і де-факто кінця холодної війни. Західна цивілізація, яка вийшла з цього епохального протистояння ідеологій та способів життя переможцем, достатньо швидко відійшла від правил та норм останніх 60 років. Інтриги, замовні вбивства, підбурювання повстань та використання внутрішніх розколів, війни заради уникнення "ефекту доміно" – все це дуже швидко стало надбанням старої школи, яка поступово втрачала свої позиції. Для Заходу холодна війна закінчилася тріумфально. Майже ніхто не хотів повертатися в ті темні складні часи постійної ядерної загрози. Проте інші столиці думали інакше.

Московський реваншизм

Фото: Chip Somodevilla/Getty Images

"Вся Росія – один суцільний обман"

Астольф де Кюстін

Перші роки після падіння залізної завіси демократизації та капіталізація Росії задавалися чимось цілком очевидним. Близькі контакти з США, нові спільні проєкти, а в кризові роки - майже повна залежність від американського капіталу. Здавалося, паттерн переродження молодої демократії, обкатаний вже десятки разів в інших частинах світу, спрацює і в цьому контексті.

Але все спрацювало саме так, як те майстерно описав ще на півтора століття раніше маркіз де Кюстін. Після своїх подорожей тоді ще павлівською Росією він раз за разом повторював, що в Росії є лише декілька постійних речей, і одна з них – несвобода. Короткий період видимої демократизації був жорстко обрубаний розворотом Примакова над Атлантикою, і нова російська модель повернулася до старих московитських ідеалів – "фортеці в облозі". Вже тоді, в другій половині 1990-х, потужними ставали наративи про опір всьому західному, неможливість співіснування цивілізацій заходу й уявної російської цивілізації. Якраз на цьому вперше й виплив на поверхню Дугін (Олександр Дугін – російський філософ, перекладач, політолог, публіцист фашистського напрямку. Його вважають ідеологом рашизму. – Gazeta.ua). І це було настільки потужно, що навіть Путіна на перших етапах називали лібералом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Довіра партнерів до України: як РФ спекулює на темі постачання озброєнь і хто їй допомагає

З утвердженням путінської влади та утворення нової еклектичної системи розвідувально-олігархічного управління боротьба із Заходом стала більш прихованою і, якщо хочете, вишуканою. Підсаджування на газову та нафтову залежність, повільна політична інтеграція "колишніх республік Радянського Союзу", посилення внутрішніх репресій і вбивства опозиціонерів. Це все готувало Росію до великого відкритого протистояння. Звісно, зараз з висоти 20 років доволі легко, в чомусь навіть примітивно, роботи такі висновки. Але спробуємо детальніше препарувати образ мислення росіян на цьому історичному етапі.

Насправді, холодна війна для Росії – як мінімум, для її керівництва – не закінчувалася. Москва брала оперативну паузу на відновлення економіки, перебазування сил та відновлення власних позицій, але протистояння ніколи не завершувала. Вартує лише трохи детальніше вслухатися в те, що говорять російські пропагандисти та урядовці: Захід заспокоїться лише зі смертю Росії, наші системи та принципи життя неспівставні, під верховодою США весь світу отруєний ненавистю до нас та всього російського. По суті, ми маємо справу із наративами ідеологічного протистояння 1950–1960-х, які були дугінською, проханівською та корнієнківською методичкою. А зараз заточені на нові реалії.

Вирощені в казармах КДБ та партійних кабінетах ВКП(б) (Всесоюзна Комуністична партія більшовиків), нові російські лідери ніколи не хотіли кінця холодної війни – це єдиний час, в якому вони були потрібні.

Китайський дракон прокинувся

 

Проте не все складається так, як того хотіли в Москві. Хоча вони досі бачать себе одним із центрів сили. І в найгірші моменти свого ідеологічного шалу знову трясуть ядерними боєголовками. Більш реалістичні та прагматичні оглядачі малюють зовсім іншу реальність нового протистояння. Тепер опонентом Вашингтону буде виступати Пекін – недооцінений андердог попередньої війни, який, однак, виявився старанним учнем обох сторін конфлікту. Вивчивши найкращий досвід і найстрашніші поразки, зіткнувшись в політичному та військовому двобої з обома сторонами протягом холодної війни, Китай підійшов до нового протистояння з завзятістю юніора, якого нарешті допустили в дорослу лігу.

Нова китайська модель, яку Пекін пропонує всьому світу як альтернативу західній демократії та західному капіталізму, кардинально різниться від того, що пропонував Радянський Союз. Так, це врешті-решт також соціалізм, але далекий від утопічних повітряних замків для всіх трудящих та голосних партійних гасел. Китай пропонує такі альтернативи, які навіть для достатньо капіталістичних країн видаються напрочуд дієвими. Активна експансія економічного та політичного капіталу Китаю в Африку та Латинську Америку протягом останніх чотирьох років наочно показала, що така модель – яку багато експертів вже охрестили "альтернативною демократією" – є дуже адаптивною і може приносити Китаю бажані результати.

Майже п'ять років тому, на великому з'їзді китайської Компартії генеральний секретар Сі Цзіньпін оголосив, що попередні роки та й навіть десятиліття підготовки пройшли недарма. І "зараз китайський дракон розправив крила", аби вести весь світ у світле майбутнє. Під час останніх переговорів із американцями щодо послаблення взаємного торгового тиску, які активізувалися на фоні вторгнення РФ в Україну, Китай доволі недвозначно натякав американцям, якими наразі з їх точки зору є міжнародні відносини. Неодноразово до початку цих переговорів і в заявах міністра закордонних справ Ван Ї, і в заявах численних спікерів міністерства звучала теза про те, що Росія - "партнер, але точно не союзник". Також до початку перемовин нібито несподівано було згорнуто кілька серйозних багаторічних проєктів з росіянами у сфері зрідженого газу. Що вже казати про розворот літака з Лавровим на шляху до Пекіна - такого ляпаса не очікували навіть найбільш оптимісти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Після програшу Російська Федерація розвалиться. Путіна ліквідують" – Петро Черник

На жаль, Китай не покине Росію. Але і не вважатиме її за рівню. Нове протистояння буде будуватися по лінії Пекін-Вашингтон, і вже не так і важливо, чи хочуть американці того протистояння – китайський дракон розправив крила.

Поїздка Пелосі на Тайвань

 

Отже, фігури на дошці розставлені. Маємо Росію – таку собі туру, яка пре напролом, збиваючи все на своєму шляху. Але точної дороги не знає і легко може стати елементом вдалого гамбіту інших гравців. Є Китай, який не шкода порівняти із ферзем – всю першу частину партії стоячи за пішаками, він повністю себе розкриває в середині гри і володарює над диспозицією в ендшпілі. І є США, які в принципі не хотіли бачити існування цієї партії в такому масштабі донедавна. Саме це "донедавна" закінчилося із візитом Пелосі на Тайвань.

Як вдала атака конем на одному фланзі, якої можна розрізати щільний, але в чомусь невдалий стрій пішаків, візит спікерки показав головну річ – Америка повернулася, і вона не боїться показати зуби. Бо, по суті, яке практичне навантаження мав візит? Чи могла Пелосі сказати щось більше за заяву Байдена в Південній Кореї в березні цього року? Чи могла вона привезти неординарно великий пакет допомоги, про який би до цього не оголосив Пентагон чи Білий Дім?

Візит був провокацією й сигналом. Провокацією до Китаю, аби перевірити його потенціал і бажання на реагування і політично, і військово. Тобто, чи сприйматиме Пекін звичайний політичний крок як безпекову загрозу, чи має він відмінні від американських "червоні лінії" та межі власного роздратування. І також сигнал, доволі прямий і прозаїчний – Америка повертається до логіки й мислення холодної війни. Визначальним для того часу був підхід "brinkmanship", що можна літературно українською мовою перекласти як ходіння по краю леза, ходіння по тонкому льоду. Американці чітко показали, що їм підходить знову політично грати на межі фолу – в нашому випадку ядерного фолу.

І реакція Китаю показала Сполученим Штатам бажаний результат. У КПК все таки тверезо, на відміну від Кремля, оцінюють власний потенціал. Тому незважаючи на гучну риторику й залякування обмежилися лише навчаннями, які навіть не стали найбільш загрозливими за останні 40 років. Хоча й стали найбільшими. Проте обидві сторони продемонстрували власну рішучість йти до кінця у відстоюванні власних інтересів, у грі м'язами. Тому й закріпили такий собі проміжний паритет.

Санкції Китаю були скоріше косметичними та несерйозними, до того ж не зачепили ключові сфери поточних перемовин між китайцями та американцями. Якщо дійсно КНР і готувалася до вторгнення, то час для нього ще не настав. Але тепер американці набагато більше готові захищати Тайвань та відстоювати його незалежність і суверенітет. Вони показали, що "стратегічна невизначеність" стала набагато більш визначена. Не в останню чергу завдяки Україні.

Український фронт глобальної війни

Ще до візиту Пелосі багато представників Пентагону, Державного департаменту та апарату Білого дому почали активно просувати один вкрай цікавий та напрочуд потрібний нам меседж: "Україна та Тайвань – це частина одного фронту, однієї боротьби". В їхньому уявлені, як слідує з цієї сентенції, Україна та Тайвань стали саме тими двома точками, де ідеологічне протистояння між демократіями та диктаторами набуло військового вираження і де насправді вирішується доля цього протистояння. А отже, обидві країни потрібно підтримувати максимально й до перемоги. Адже поразка Тайваню або України (або, не приведи Боже, обох) поставить хрест на намаганнях США показати власне лідерство та правильність обраного демократичного шляху.

Довго в українському інформпросторі ходили напів-панікерські повідомлення про те, що будь-яке загострення десь у світі, особливо в зоні інтересів Китаю, зменшить потенціал західної підтримки та "відволіче увагу" від України. Нова позиція американських урядовців залишає такі заяви без будь-якої фактологічної підтримки. Україна стала якщо не центром, то точно інтегральною частиною західної стратегії по спротиву диктатурам та автократіям. Покинути Україну на даному етапі – все рівно, що покинути Тайвань після стількох років опору КНР. Це означатиме поразку західного демократичного блоку. А він не може собі цього дозволити, особливо після Афганістану.

І маленька заувага наостанок для найбільших панікерів. США вже надало Україні більше HIMARS (американська реактивна артилерійська система. – Gazeta.ua) та обладнання до них, ніж вони надали Тайваню. Як на мене, це все ж має про щось свідчити.

×