Мавпи на обід і будинки минулого: 5 історій українців про життя в далеких куточках планети

5

Із кожним днем серед молоді все більш популярним стає волнтерство за кордоном. І українці не виключення.

НВ записало історії молодих українців, які досліджували Південну Африку, Перу, Бурунді, Індію і Південну Корею.

Катерина Черепніна, Індія

Дівчина жила в місті Ченнай на півдні країни.

"Коли за день до вильоту на ринку купувала дорожню сумку, продавщиця запитала мене, куди я їду. А потім каже: "Та ти що, у мене недавно туди знайомий поїхав, помер там! І ти помреш!". Ну, я почала переживати. Багато хто говорить, що це бідна, брудна країна, я теж їхала з такою думкою. Але це - країна контрастів. Люди розумні, багато вчаться, в основному, на інженерів або медиків. Індуси часто їздять вчитися за кордон і повертаються в свою країну. Індія - величезна, тому в різних її частинах все різне - люди, клімат, манера одягатися", - каже Катерина.

 

За її словами, волонтери живуть при організації, яка їх приймає. Їм забезпечують харчування тричі на день. Періодично видають кишенькові гроші на дрібні витрати.

"Ми, в основному, організовували для молодих культурні табори, допомагали місцевим носити питну воду, організовували різноманітні заходи. Дуже багато працювали з дітьми і викладали їм англійську мову. В Індії - 22 офіційні мови і дуже багато неофіційних. Англійська - та мова, яка усіх об'єднує, але її мало хто знає. Ті, хто не має можливості вчитися, англійської не знають, знають лише місцеву, але часто не можуть спілкуватися нею з людьми з інших міст і регіонів своєї ж країни".

Денис Ткачук, Перу

"Ми багато знаємо про Бразилію через футбол, про Кубу через революцію, а про Перу - майже нічого. З атласу тільки пам'ятав Мачу-Пікчу. І тому я вибрав цю країну. Жив у столиці Лімі, - каже хлопець, - Найпопулярніша страва в пляжних регіонах - сира риба з лимонним соком, севіче. Рис їдять практично з усім - як у нас хліб. У гірській місцевості їдять картоплю, але перед цим закопують її в землю, вона там завонюється. Взагалі в Перу купа видів картоплі, вона потрапила в Європу саме звідти. Ще в горах їдять морських свинок - вони там називаються куй. У джунглях їдять мавп і взагалі все, що рухається. Ще - банани, але не такі, як у нас продають, а метрові. Один такий взяв у жінки на кухні, почав чистити. Із мене всі сміялися, коли спробував його відкусити - виявилося, його потрібно готувати".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 10 фактів про Україну очима іноземців

За рік волонтерства в Перу Денис Ткачук вивчив іспанську на рівні, якого вистачає для усного спілкування.

"За власною ініціативою вирішив поїхати в Серро-де-Паско - місто, в яке ніхто не проситься сам. Воно розташоване на висоті 4 тис 380 м і там дуже складно перебувати непідготовленим людям. Зі мною відправили ще хлопця з Китаю - чотири або п'ять днів він хворів. Ми сиділи з кисневими балонами. Навіть потім, коли вже звик, все одно було важче, ніж зазвичай: щоб піднятися з першого на другий поверх, потрібно було подолати вісім крутих сходинок. Задишка була така, ніби я бігав на змаганнях. У цьому високогірному районі два тижні вчив дітей танцям, пізніше вже міг грати з ними в футбол - зовсім звик до клімату".

 

Ірина Замислова, Південна Корея

"Корея - розвинена країна, але там теж є чому навчитися. Мені подобається корейська культура за те, що вони дуже шанують свої традиції, дуже поважають старших. Навіть якщо різниця у віці всього рік, це вже привід для шанобливого звернення - у корейців у розмові 6 рівнів ввічливості. Батько в родині завжди заслуговує на повагу, яким би він не був, навіть якщо він - останній алкоголік. Після Кореї я дуже довго відучувала себе кланятися людям - це теж показник поваги до співрозмовника", - розповіла Ірина.

"Одного разу нам сказали, що ми їдемо в інше місто, а на скільки - не зрозуміло. Ми поїхали в тому, що було, погода була ще досить теплою в кінці осені. Але потім пішов сніг, виявилося, що нам нема чого одягти, щоб зігрітися. У тому місті нас поселили у бабусі, вона жила одна. І ця бабуся віддала нам абсолютно нові речі своєї дочки: мовляв, колись купила їх для неї, а та не захотіла забирати. Дівчаткам, які були зі мною, подарувала дві куртки, мені - штани і светр".

 

Ліза Мілевська, Бурунда

"Я вчилася в двох університетах і працювала офіціанткою в ресторані. Хотіла щось змінити в своєму житті, додати в неї якихось фарб, ну і відпочити, побачити світ. Вирішила поїхати в Африку, - каже дівчина, - у коментарях туристи писали, мовляв, ми туди більше ніколи не повернемося, не їдьте, там нічого немає. Нещодавно там була війна. З 1993 до 2005 в Бурунді тривала громадянська війна, в основі якої - конфлікт між етнічними групами хуту і тутсі. У 2015-му в країні була спроба військового перевороту".

Перед поїздкою Ліза робила обов'язкове щеплення від жовтої лихоманки. Пропонували й інші, але дівчина відмовилася.

"Люди, чуючи слово "Африка", зазвичай кажуть: так все зрозуміло, там голод, хвороби, бідність. Але у них є сенсорні телефони, електрика - дорога, але є. Ще мені пощастило, що я жила в районі з великим озером неподалік, тому з прісною водою теж не було проблем. У кімнаті ми жили вшістьох: дві дівчинки з Кореї, одна з Таїланду, одна з Китаю, ну і я. Був душ, я ніколи не голодувала. Хоч їли м одне й те саме: картопля, угалі - традиційне блюдо, зварене з кукурудзяної муки, боби та капусту".

 

Роман Маховський, Південно-Африканська Республіка

"Їхав я в Йоганнесбург - найбільше місто на континенті. Думав, зараз приїду, мене поселять в невеликий будиночок в чотири поверхи, буде простенька кімнатка, але з умовами. Їхали з аеропорту, навколо світло, висотки, красиво. А потім виїхали за місто, а там темно, ферма якась. Мене приводять в бунгало: бетонні стіни, солом'яний дах, павутиння всюди, купа комарів навколо і немає антимоскітної сітки".

За словами хлопця, прості південноафриканці їдять білу кукурудзяну кашу - пап, і курку. За електроенергію не платять, якщо живуть в простих бунгало.

 

×