Щоосені, на Новий рік і на травневі свята у мене стається напад підвищеної чутливості на путінський режим. У зв'язку з Кримом. Дістає неможливість посидіти біля холодного чистого моря з келихом білого вина. Так, сервіс був совковий. Але море й запахи квітучого Криму компенсували все. Добре, що спогади вкрасти не можна.
Крадене не йде на користь, але триматимуть зубами й лапами, захлинаючись і задихаючись. "Кримнаші" забувають, що півострів перейшов до України не 1991-го, а 1954 року. Коли абсолютної більшості біснуватих із російськими прапорами ще на світі не було.
Крим не дарував Україні Микита Хрущов. Передача півострова під юрисдикцію УРСР була складним, технічно опрацьованим процесом. Про це свідчать купа документів. На те була обґрунтована необхідність, пов'язана з величезними проблемами щодо водо- та енергозабезпечення Криму, управління його природними ресурсами.
Переселенці, яких радянська влада відправила на місце репресованих корінних жителів, не володіли прийомами землеробства. Не мали досвіду життя в умовах кримського степу й високогір'я. Півострів треба було піднімати. Рішення ухвалювали на рівні уряду й Центрального комітету КПРС. А легенду про п'яного Хрущова, який подарував Крим землякам, вигадали пізніше. Україна своїм бюджетом відхаркувала "подарунок" багато років.
Крим у складі України був автономією. Голосував на виборах за червону нечисть. Не платив податків у потрібному обсязі. Прекрасно почувався на державних дотаціях. Українізацією там і не пахло. Ділили землю, грабували награбоване, браталися з російськими чиновниками, обслуговували флот майбутніх окупантів.
Народ Криму в нинішньому звучанні — це нова назва військових пенсіонерів флоту російського й пострадянського. Вибачте, червоного бидла. Через недбалість української влади воно збереглося там, як у заповіднику.
Анексія півострова — унікальне явище в політичному житті людства. Давно жодна нахабна сволота нічого подібного собі не дозволяла. Спроби порівняти це з об'єднанням двох Німеччин або утворенням Косова — це навіть не натягування сови на глобус. У першому випадку йдеться про звільнення території Німеччини від радянських окупаційних військ і об'єднання народу. У другому — порятунок косовських албанців від сербського геноциду та припинення війни на території колишньої Югославії. Її розв'язав проросійський режим мерзотника Слободана Мілошевича (президент Союзної Республіки Югославії, потім — Сербії. Помер від серцевого нападу 2006 року в камері в'язниці Гаазького трибуналу. — ГПУ).
За анексію території сусідньої держави, за це унікальне хамство російський режим відповість сповна. Крим — це Україна. Вкрадене доведеться повернути. Запитайте в Адольфа Гітлера. Він точно знає.
1 
1
Коментарі