Що було в Мінську?

Путін корчить із себе найрозумнішого, хоча насправді клеїть дурня. Саме такий висновок я б зробив за результатами зустрічі в білоруській столиці.

Все обставили так, аби всі у світі подумали: ДНР та ЛНР виходять (а краще — вже вийшли) з-під впливу Кремля. Мовляв, цар-батюшка всєя Московії і лист напередодні відправив Порошенку зі своїм планом; і з Меркель занепокоєно поговорив; і самохідні "Піони" для придушення тилів на тактичній глибині 47 км на Донбас завіз… вибачте, гармати — це з іншого ряду путінських зусиль; і посла свого повноважного в Мінськ спорядив — а Захарченко з Плотницьким демарш влаштували. І самі на схвалені Кремлем переговори не поїхали як перші підписанти "мирних угод", і послам своїм не веліли домовлятися.

Отака от неповага. Зухвала і демонстративна.

Проте давайте утримаємося від спокуси познущатися над кремлівським коротуном. Он, мовляв, нижче якого плінтуса впав авторитет Путіна! Навіть найостанніші шавки, яких він випестував, вигодував і озброїв, які від щоденних двох ешелонів з російською зброєю залежать більше, ніж від українського повітря — навіть вони скидають нашийники, не боячись ослаблої руки господаря.

Якби було справді так, Захарченко з Плотницьким і до ранку не дожили б. А Пушиліна з Дейнегою того таки вечора гарячий посол Зурабов власноруч закопав би на околиці Мінська. Той же факт, що всі залишилися живими-здоровими й при самозваних посадах, що на обличчі Зурабова не майнуло й тіні, а офіційна Москва висловила "стриманий оптимізм" стосовно продовження переговорів, змушує говорити про інше.

Після розстрілу мирних жителів Маріуполя, після кривавого наступу російсько-терористичних військ по всій лінії фронту, після активізації постачання зброї з північних територій цивілізований світ серйозно схилився до визнання самозваних ЛНР і ДНР терористичними організаціями. Перед тим, щоправда, це має зробити Україна — але й вона, попри погрози Росії і власні страхи, розпочала цю процедуру. Путін розуміє: з набуттям міжнародного статусу терористів ЛНР і ДНР втрачають будь-які шанси на участь у переговорному процесі. Вони опиняться поза законом і стануть ворогами не лише України, а й усього світу.

Росія при цьому — і також автоматично — стане країною-пособником терористів. Це дуже погано для неї — навіть в умовах нинішньої ізоляції.

Путіну необхідно вже сьогодні демонструвати якомога більшу дистанцію від породженого на українському Донбасі дітища. Не відмовляючись при цьому від постачання зброї та живої сили, тобто — від війни. Війна йому потрібна для досягнення стратегічної мети. От він і велів розіграти непослух.

Щоб ми поглянули й вирішили: ЛНР і ДНР — територіальні утворення з самостійною зовнішньою політикою, її лідери у "міждержавних" контактах виходять з інтересів не Москви, а своїх "республік". А якби Росія справді мала там свої війська, якби Захарченко з Плотницьким справді залежали від постачання зброї через проломлений кордон, як про них кажуть, вони не посміли б демонструвати зневагу до годувальника.

Отже, 31 січня в Мінську розіграли спектакль.

На жаль, попри грубі декорації, погану і вкрай залежну від суфлера гру акторів, дехто в нього частково повірив.