Чи нападе Путін на Україну? Зараз це найпопулярніше запитання. Про ймовірність війни з Росією говорять скрізь — в маршрутках, на базарах, у поважних кабінетах, в містах і селах.
Звісно, ніхто не відповість напевне. На шальках терезів — різні аргументи й міркування.
Чи хоче Путін взяти Україну силою? У цьому можна не сумніватися. Адже українська революція обвалила такі нібито міцні перспективи тривалого політичного контролю Москви над Україною, аж до втягування її у нове прокремлівське інтеграційне утворення. З падінням режиму Януковича Кремль враз позбувся тут своєї високопоставленої агентури. Втрачено потужні важелі впливу на внутрішню українську політику. Немає авторитетного проросійського лідера, в плачевному стані Компартія та Партія регіонів. Плани з роздріблення країни шляхом федералізації — досить непевні. Тому пряма військова агресія залишається для Путіна чи не єдиним засобом упокорення України.
Водночас є аргументи, здатні утримати кремлівського фюрера від війни. Можливо, найголовніший з них — це українці. Поза сумнівом, спецслужби доносять до московського керівництва реальну інформацію про настрої серед населення. Росія в змозі перемогти українську армію, але їй також доведеться перемагати народ. Для окупаційної влади це може означати новий Афганістан, але значно масштабніший. Контролювати величезну, налаштовану вороже стосовно окупантів територію, було б складно і дорого.
Інша проблема для Путіна — західні санкції. Ми багато критикуємо Європу та США за те, що вони поки що відмовляються задіяти проти Росії потужні економічні інструменти. Проте, судячи з усього, в Москві не очікували від Заходу навіть такої гострої політичної та дипломатичної реакції. В разі повномасштабної російської агресії Європа та Америка не матиме іншого вибору, ніж економічно "валити" Росію по повній програмі.
Чи означають ці аргументи відмову Путіна від ідеї захоплення України? Звісно, ні. Існує кілька чітких зовнішніх показників того, що війна для Кремля залишається актуальною.
По-перше й найголовніше — невизнання Москвою чинної української влади. Офіційно Росія досі вважає президентом Януковича, і це є свідченням планів окупації всієї України чи її частини.
По-друге, дедалі посилюються спрямовані на російське суспільство брехня та маніпуляції. Мусується тема нібито переслідування росіян та російськомовних в Україні, нездатності українців до створення власної держави. Тобто підготовка громадської думки до можливої окупації нашої країни триває.
По-третє — значне скупчення російських військ поблизу українських кордонів.
По-четверте — Росія продовжує активно дестабілізувати ситуацію у східних і південних регіонах, що є найімовірнішим об'єктом російського удару і плацдармом для наступу на решту української території.
При існуванні всіх цих індикаторів зайве говорити про відмову Путіна від військової агресії та плани Москви щодо нормалізації відносин з Києвом. Отож, імовірність нападу залишається високою. "Хто хоче миру, нехай готується до війни", — казали древні римляни. Українці мусять бути готовими.
2 
1
Коментарі