Колишній віце-прем"єр-міністр із питань європейської інтеграції Олег Рибачук, 51 рік, каже, що Україні бракує яскравих і справді проєвропейських лідерів.
Минулі президентські вибори здавалися вибором між Європою й Росією, європейським і неєвропейським шляхами розвитку України. Чи буде притаманне щось подібне наступним?
— Якщо говорити про суперництво Тимошенко і Януковича, то це буде вибір між умовно європейським і умовно російським, або ж пострадянським, шляхами розвитку.
Якщо враховувати нинішній плачевний стан України, Віктор Ющенко чотири роки тому теж був "умовно проєвропейським"?
— Ющенко щиро підтримував ідею просування України до Європи і НАТО, вірив у це. Щиро проєвропейським залишається й тепер. Але під час тодішньої кампанії він був переконаний, що достатньо зламати режим Кучми, і ця проєвропейськість проросте сама по собі, нас візьмуть до Євросоюзу. Та маємо визнати, що на завершення терміну президентства Ющенка Україну важко сприймають у Європі. Зокрема, і через специфічні стосунки між ним і прем"єром Юлією Тимошенко. П"ять років тому вони ж були надією для Євросоюзу. Генеральний секретар Ради ЄС Хав"єр Солана недавно заявив, що Україна викликає розчарування й роздратування в Європі. І це каже людина, яка під час помаранчевої революції брала активну участь у круглому столі, що привів до безкровного й демократичного завершення тих подій.
У тому, що Україна так і не вирвалася з пострадянського болота, винен насамперед чинний президент чи сукупність багатьох обставин?
— Принаймні його відповідальність за це велика. У європейській політиці визначальною є роль особистостей. Україні потрібні яскраві лідери, які б вибудували гарні стосунки в європейському клубі.
Рано чи пізно Тимошенко розкусять. Бо якщо хочеш сподобатися всім, то врешті-решт не сподобаєшся нікому
Після минулих виборів мені здавалося, що Ющенкові зробити це буде просто, природно. Я брав участь у всіх його міжнародних зустрічах іще за часів, коли він очолював Нацбанк. Часто співрозмовниками були міністри, керівники міжнародних фінансових установ. І я бачив, як Ющенко переконливо представляв свою точку зору, розумів і цінував оцю форму стосунків: де слово часто важило значно більше, ніж письмові домовленості. Бувало, після зустрічей із ним керівники Міжнародного валютного фонду приймали рішення на користь України, хоча перед цим вони зустрічалися з президентом Кучмою, прем"єром чи міністром фінансів і були налаштовані на інше.
Тому й розчаровує те, що відбулося внаслідок президентства Ющенка. Йому не вдалося розвинути контакти практично з жодною ключовою особою Євросоюзу. Навіть навпаки. Наприклад, він мав чудові стосунки з нинішнім німецьким канцлером Ангелою Меркель, до президентства в них було понад 10 зустрічей, у тому числі приватних. Але Ющенко ці стосунки не розвинув, зараз вони практично заморожені.
У президента немає друзів серед провідних політиків Європи. Бо побудова таких стосунків — це велика робота. Їх треба вибудовувати, підтримувати, дотримуватися всіх досягнутих домовленостей. А в Україні люди, які приходять на вищі державні посади, узагалі не мають досвіду й культури такої роботи. Подібне можна впевнено прогнозувати і на майбутнє. Навряд чи варто очікувати від наступного президента серйозного європейського прориву.
Але ж, наприклад, Тимошенко має гарні стосунки з тою ж Меркель, президентом Франції Ніколя Саркозі. Можливо, вона спроможна здійснити прорив у Європу?
— Так, поставивши собі за мету президентство, вона за останні роки попрацювала над розбудовою своєї європейської політики. Але питання в тому, наскільки рух України в Європу, євроінтеграція є щирою метою Тимошенко. Чи може вона чесно сказати: моя мрія як президента зробити Україну європейською державою? Чи буде насамперед думати про чергові вибори?
Ви б самі як відповіли на це?
— Думаю, просування України в Європу не стане метою номер один для Тимошенко. Хоча на рівні риторики, можливо, вона буде ефективнішою за Ющенка. Але болючі глибинні реформи їй заважатиме здійснити непереборне побоювання втратити популярність. Показова ситуація з НАТО. Класичний популіст, Тимошенко орієнтується на громадську думку. Прикривається нею замість того, щоб її формувати. Як, власне, і всі кандидати в президенти, крім Віктора Ющенка.
Недавно Тимошенко у Львові заявила, що після підписання Угоди про асоціацію з ЄС двері Євросоюзу для України "будуть відчиненими". Що про це думаєте?
— Це вона говорила перед зібранням діаспори. Одне каже в Брюсселі, а Путіну під час зустрічей сам на сам, мабуть, говорить інше. Це — Тимошенко. Але якщо так робитиме й далі, то не матиме щирих друзів ані там, ані там. Рано чи пізно її розкусять. Бо якщо хочеш сподобатися всім, то врешті-решт не сподобаєшся нікому.
Україну треба вести, бути її лідером. А в нас усі танцюють від громадської думки. Он Арсеній Яценюк заявив недавно: українсько-російські стосунки засмітили всяким мотлохом — як-от НАТО, євроінтеграція й таке інше. І це говорить людина, яка була міністром закордонних справ, а потім як голова Верховної Ради підписувалася під листом до НАТО з проханням надання Україні Плану дій із набуття членства. І це ж ніби молодий, перспективний, багатомовний європейський політик! Що вже говорити про продукти радянської системи. Ось це бажання сподобатися всім призводить до таких казусів, які, безперечно, відстежують у Європі.
3 
1
Коментарі