1 серпня трапилося те, проти чого багато років боролися українські уряди різних кольорів, — ціна на газ для населення зросла на 50%.
У вогонь цієї боротьби Кабмін Миколи Азарова кинув геополітичні інтереси, стабільність державного бюджету та кошторису "Нафтогазу України", перспективи розвитку вітчизняного газовидобування. Але цього виявилося недостатньо. І що ми отримали?
Стало очевидним, що знижку на російський газ, політично обумовлену розширенням військової присутності чужої армії в Криму, влада конвертувала у прибутки власників промислових підприємств. Держава при цьому позбулася частини свого суверенітету, а платитимуть за це прості люди.
Виявилося, що чиновникам легше розчерком пера підвищити ціни, аніж займатися копіткою роботою з реформування галузі. Адміністративним підвищенням цін вони здатні лише підтакувати іноземним кредиторам. Про реформи — ані слова.
По-перше, уряд навіть не береться розвивати такий популярний нині напрям, як перевалка скрапленого газу. Завдяки цьому світ зараз позбавляється залежності від газогонів, а сама сировина стає доступнішою. Про закінчення епохи газових монополістів свідчить торішнє падіння "газпромівського" експорту до Європи на більш ніж 11%. Відбулося це не через кризові явища, а завдяки роботі перевалочних пунктів у європейських портах.
Обіцянки тримати ціни на газ перетворилися на чистий програш людей
По-друге, гроші отримані від зростання цін, не допоможуть збільшити видобуток українського газу. Ними лататимуть діри у бюджеті "Нафогазу України", які з"явилися зокрема й через дотування ціни на газ для великих підприємств. "Нафтогаз" став би ефективною й енергійною компанією, якби взявся освоїти технологію видобутку сланцевого газу. Або ж хоча б підписав угоди з іноземними компаніями, які мають технологічний та господарський досвід у розробці родовищ. На жаль, наша "сланцева" історія повторить долю "шельфової". Через надзвичайно вигідні російському "Газпрому" бюрократично-корупційні перипетії іноземні компанії не можуть почати навіть розвідувальні роботи. І це при тому, що розробка шельфу чи покладів сланців практично не потребує поточних видатків із бюджету. Державі достатньо дати гарантії розподілу продукції компаніям, що готові працювати на свій страх і ризик.
Іще одна адміністративно нескладна, але для уряду політично вкрай незручна річ — інвентаризація свердловин. Не виключено, що ця перевірка засвідчить, що газ власного видобутку йде зовсім не населенню, а на потреби тих же промисловців.
Але всі ці реформи відкинуто. Уряд забрав в українців право жити без іноземних військ над головою, а зараз вимагає грошей і не дає взамін перспектив позбавитися енергетичної залежності. Обіцянки тримати ціни на газ перетворилися на чистий програш людей.
3 
1
Коментарі
4