Від Богдана до Жуана

Завершується театральний сезон, тому все, що є на сцені, мимоволі сприймаєш як підсумкове явище. От і остання прем"єра столичної Російської драми — "Завещание целомудренного бабника", комедія Анатолія Крима. Втішає, що п"єса сучасна. Ще утішніше, що вона про Дон Жуана!

За версією Крима, Дон Жуан — імпотент, який компенсував цю прикрість поезією. Він умів говорити про любов — з відтінком зрозумілої печалі. А позаяк дами люблять вухами, Дон Жуан справді спокусив 617 душ — і 617 разів тікав в останню мить, щоб вони ні про що не здогадалися.

Перед смертю старого спокусника сповідав юний монах. У нього з тілесним здоров"ям усе гаразд. Озброївшись наукою спокуси, він утікає з Донною Анною.

Спокусив 617 душ — і 617 разів тікав в останню мить

Постановочна група — саме для "підсумкової" вистави: режисер Віталій Малахов, художник Сергій Шевцов. Дон Жуана грає Микола Рушковський — чудовий актор, йому за 80, але на вигляд шістдесят. Донна Анна — Наталя Доля, Лепорелло — Сергій Озіряний. У ролі монаха — Ахтем Сейтаблаєв, актор з Лівобережного театру, він недавно блискуче зіграв Ромео.

Малахов зробив виставу з гідністю, що не допускає фальші. Інакше він не вміє. Втім, очевидно, що п"єса, хоч і добре закручена, але неглибока, часто на рівні кавеенівських дотепів. Коли Дон Жуан каже, що орган любові жінки — "вуха, а не те, що ви подумали" — це ріже слух. На сцені все можна, але ця репліка личила б капітанові Долболобову, а не Поетові спокус.

Як сказано, монах у фіналі втік з Анною. Навздогін Дон Жуан спитав ім"я монаха. Той відповів: "Джакомо Казанова!"

Отже, в одного героя все позаду, у другого — все попереду. А наяву — нічого. Все — як у нашому житті, де нині справжній герой втратив очевидність.

Пригадується, як у "целомудрєнних" 70-х роках ішла в Києві п"єса Коломійця "За дев"ятим порогом". Там козаки-запорожці нагадували оцього Дон Жуана — ще не возз"єднані з Москвою, а тому нещасні. У фіналі п"єси вони заблукали. Якийсь хлопчик показав їм дорогу, а вони запитали його ім"я. Хлопчик відповів: "Богдан Зиновій Хмельницький!" У них і щелепи обвисли! Весь зал плакав: це ж поки хлопчик виросте й приєднає козаків, до кого треба! Але щастя близько! Отак і тут...