Фахівець з мовної політики, науковий працівник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАНУ Володимир Кулик, 43 роки, говорить про необхідність ухвалення нового компромісного закону про мови та вважає, що в кожному регіоні треба підтримувати ту мову, яка є слабшою.
Чому останнім часом дедалі більше спекулюють на питаннях мови?
— Це нормально. Політики завжди спекулюють на тому, що приносить їм популярність. Інша справа, що сьогодні українська влада офіційно говорить про відсутність будь-якої мовної проблеми. Насправді ж ця проблема існує та хвилює величезну кількість людей.
Права російськомовних і україномовних громадян мають бути збалансовані. У Донбасі не можна говорити, що російська — це мова нацменшини. Бо там нею розмовляють понад 90 відсотків громадян. У Тернополі ж немає ніякого сенсу робити російську офіційною. Так само, як у Закарпатті, де більше поширені угорська чи румунська мови.
Як же забезпечити рівність прав російськомовних та україномовних?
— Треба створити рівні можливості. Завжди підтримувати того, хто слабший. У Донбасі це україномовні. У Тернополі — російськомовні.
Державі потрібен новий компромісний закон про мови, який забезпечив би статус української як державної в усій країні, а російській надав би статус офіційної в деяких регіонах. Закон має також передбачати санкції за порушення мовних прав громадян.
Проте в нас усі мовні законопроекти постійно блокуються у Верховній Раді, бо прибічники жодної з мов не мають більшості.
Тому депутати з Партії регіонів посилаються на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин?
— Насправді це хартія для маловживаних мов, які в країні потихеньку витісняють з обігу. Російська до таких явно не належить. Для неї має існувати окреме законодавство. Але політики звертаються до хартії, бо немає альтернативи. Конституцію їм змінити не дають, ухвалити новий закон про мови також не вдалося.
Виконавча влада повинна чітко роз"яснити населенню зміст хартії. А також подати до парламенту новий закон про ратифікацію, вилучивши російську з переліку мов, що підлягають захисту. Та навряд чи цей парламент його ухвалить, якщо водночас російську не буде підтримано якось інакше. Найкраще —в законі про мови.
Тоді це означатиме двомовність?
— Нашій владі потрібна політична воля, щоб визнати нарешті право на публічне вживання російської мови в регіонах її поширення. Проте російська не повинна заважати людям, які хочуть у Донецьку чи Харкові говорити українською. Двомовність не має стати фактичною одномовністю, як хоче багато хто з тих, хто домагається офіційного чи регіонального статусу російської мови. Донецькі чи кримські чиновники повинні відповідати тією мовою, якою до них звернулися. Офіційні документи в цих областях мають публікуватися двома мовами.
Але це не стосуватиметься всієї України?
— Українська мова є не тільки рідною мовою більшості громадян, але й мовою, яка символізує суверенність та єдність нації. Тому вона повинна залишатися єдиною державною. І в центрі та україномовних регіонах бути єдиною мовою державного апарату. Всі працівники державної сфери повинні володіти українською та використовувати її при виконанні своїх посадових обов"язків. Не лише чиновник у держадміністрації, але й паспортистка в жеку, лікар у поліклініці, нотаріус.
Російська не належить до мов, які витісняють
Але влада не бажає дотримуватися цього принципу, навіть щодо найвищих чиновників. За часів Леоніда Кучми депутати та журналісти часто вказували на те, що Микола Азаров не знає української. Коли ж Віктор Ющенко порушив закон, призначивши міністром з надзвичайних ситуацій теж виключно російськомовного Давида Жванію, на це ніхто не звернув уваги. Неважливо, якою мовою розмовляє міністр з друзями за пляшкою пива чи з жінкою в ліжку. Та на засіданнях уряду, а тим більше перед телекамерою, він має говорити державною.
А з парламентської трибуни?
— Верховна Рада — це орган державної влади, де всі повинні говорити державною мовою. Але водночас депутати — речники власних виборців. Говорячи російською, люди з Партії регіонів прагнуть сигналізувати своєму електоратові про обстоювання його інтересів. Крім того, регламентом Верховної Ради передбачено можливість використання обох мов.
Кажуть, колишній голова "Нафтогазу" Олексій Івченко на переговорах у Москві відмовився говорити російською. Це правильно?
— Так годиться, якщо переговори проводять на офіційному рівні. Усі наші чиновники, і передусім президент, мають говорити в Росії українською мовою. Так само, як і в Брюсселі, Варшаві, Вашингтоні. Проте є неформальне спілкування — коли люди розмовляють так, як їм зручно. Наприклад, президент Латвії раніше жила в Канаді, тому добре знає англійську. І під час неформальної зустрічі з американським президентом Джорджем Бушем було б смішно, якби вона наполягала на латиській.
Чи мають, скажімо, російськомовні продавці в магазині переходити на українську, коли цією мовою до них звертаються покупці?
— У приватному секторі держава не може диктувати, тому вплинути на продавця можуть тільки покупці. Якщо для людини принципово, щоб за її гроші було надано послуги українською, то вона не піде туди, де нею говорити відмовляються. Коли ж людина просто йде туди, де дешевше, це означає, що для неї це не так важливо.
За свої переконання та мову потрібно платити. Наприкінці ХІХ століття галичани активно боролися за свої мовні та національні права, які утискали поляки. Тепер їм показують фільми виключно російською, і ніхто не бойкотує кінотеатрів. Виходить, російська для них не така вже й неприйнятна? Або якщо досі не видали якусь книжку Пауло Коельйо українською, більшість україномовних людей купує російський переклад. Чого хочемо, те й маємо.
Що в цьому випадку повинна робити держава?
— Запровадити податкові пільги для україномовної книги, газети, телеканалу. Бо сьогодні російськомовна книжка, яка розповсюджується на всій території колишнього Союзу, має вдесятеро більший ринок, аніж україномовна. Тому держава має підтримати слабшого.
Велику роль відіграють мас-медіа. Телеканали можуть або показувати російські серіали з дрібненькими субтитрами українською, нібито виконуючи норму про україномовність — або ж створювати власні продукти, які були б українськими і за мовою, і за змістом. Для цього теж потрібна воля, а не лише пільги.
Дуже впливають на людей відомі українці. І коли Віталій Кличко чи Андрій Шевченко під час інтерв"ю говорять російською, то надсилають суспільству невтішні сигнали. Бо в Італії Шевченко не міг прожити без італійської, Кличко в Німеччині — без німецької. А в Україні без української поки що можна.
3 
35413
Коментарі