Чи стане Янукович диктатором

Те, що пробачають Росії, далеко не завжди вибачать Україні

Інавгурація Віктора Януковича, відставка Юлії Тимошенко, формування коаліції "тушками", затвердження нового уряду відбулися на одному подиху. Януковича мовчки "проковтнули" Європа і США. Новоспечена опозиція демонструє повну беззубість і заявляє про кілька центрів: Тимошенко, Яценюк, Кириленко.

У діях "регіоналів" відчуваються певний пафос, а подекуди і бравада. У регіони та відомства намісників делегують просто з Донбасу. Символічний крок Януковича — призначення Дмитра Табачника на посаду міністра освіти і науки — значна частина українців сприйняла як відвертий виклик. Багато хто в команді президента асоціюється з "кучмівською" авторитарною машиною.

Чи не прагне Янукович побудувати в Україні авторитарний режим?

Насамперед це залежатиме від того, наскільки дієвий буде опір громадськості. Першим сигналом може стати кампанія студентів й освітян за відставку Табачника. Якщо вона наростатиме, Янукович постане перед вибором: захищати проросійського міністра і "притиснути" незадоволених або ж продемонструвати відкритість і прибрати одіозного діяча з уряду. Коли ж протести стануть масовими, а президент не реагуватиме на них, можна буде говорити про реальну загрозу авторитаризму. Якщо такі наміри є, їх реалізовуватимуть до наступних парламентських виборів 2012-го.

Путін спокійно передав владу своєму ставленику Медведєву, а Кучма з Януковичем 2004-го закінчили Майданом

Але суспільство завжди виявляється живучішим і перемагає диктаторів. Леонід Кучма свого часу написав книжку "Україна не Росія", але висновків із цього не зробив, за що й поплатився. Стати Путіним президенту Януковичу не вдасться. Прихід Володимира Володимировича росіяни сприйняли спокійно: він не викликав ані захоплення, ані відрази. Янукович же переміг на виборах із колосальним протестом значної частини українців. Він авансом отримав армію супротивників. У Путіна не було такої впливової опозиції, як у Януковича, він розпочинав із чистого аркуша. Наш — стартує з важким вантажем докорів і відповідальності. Путіну пощастило з ціновою кон"юнктурою на енергоресурси, він уміло розпорядився корисними копалинами для зміцнення авторитету влади і всередині країни, і закордоном. У Януковича такого ефективного інструменту немає. І помаранчева революція була не випадковим явищем. На тлі поступового приборкування російського суспільства, закручування гайок в Україні дало протилежний ефект. Путін спокійно передав владу своєму ставленику Медведєву, а Кучма з Януковичем 2004-го закінчили Майданом. У цьому і є різниця двох сусідніх народів.

Можливо, усе відбуватиметься і за оптимістичнішим сценарієм. Круговерть кадрових ротацій — це спроба врятувати країну від катастрофи і бодай якось дисциплінувати вкрай розпущену чиновницьку армію. Може, Янукович керується саме цим міркуванням і зробить рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб демократією не зловживали.

Оптимізму додає внутрішньовидова конкуренція у Партії регіонів. Із приходом до влади розбіжності між групами впливу в оточенні президента загостряться. Водорозділ у партії проходить між "старими" і "молодими". До останніх можна зарахувати представників групи колишнього газового олігарха Дмитра Фірташа. Із ним асоціюють керівника Адміністрації президента Сергія Льовочкіна та голову Служби безпеки Валерія Хорошковського. Рінат Ахметов і Борис Колесніков також намагаються постати як діячі нового ґатунку. Вони розуміють: збудувати бізнес з європейським обличчям в авторитарній державі складно. Приклад Росії з "Газпромом", на яких цивілізований світ дивиться крізь пальці, — виняток, а не правило. Європа залежить від російського газу. Те, що пробачають Росії, далеко не завжди вибачать Україні. Хоч у Євросоюзі нас ніхто й не чекає, втрачати Україну як геополітичний плацдарм також не хочуть. Це ж стосується і Сполучених Штатів. Якщо прагматичні "регіонали" відчуватимуть ці особливості і вбережуть лідера від ризикованих авторитарних заносів, він не стане диктатором.

Ще однією перепоною до швидкого розгортання авторитаризму можуть стати дочасні парламентські вибори — внаслідок розвалу чи анулювання коаліції "тушок". У новій Верховній Раді "регіоналам" доведеться створювати коаліцію зі значно потужнішими партнерами, ніж Володимир Литвин і Петро Симоненко. Свої фракції, напевне, сформують Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк, Віктор Ющенко. На відміну від нинішніх союзників, вони не виконуватимуть роль "довєска". І президент буде змушений діяти значно обережніше.