середа, 15 жовтня 2008 15:39

Анархічна демократія може привести до абсолютної монархії

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

На початку ХVІІ ст. Річ Посполита була могутньою й багатою державою. Займала величезну територію — "од можа до можа". Її численного війська боялися у Швеції, Туреччині та Росії.

Польські селяни були чи не найзаможнішими в тогочасній Європі. Купці з великим зиском торгували між Сходом і Заходом. Поезія й музика квітували. А про багатства й розкоші польських магнатів ходили легенди. Та не минуло й 100 років, як супердержава почала розвалюватися на очах. І виною всьому була тогочасна демократія.

Її в Речі Посполитій ніщо не обмежувало. Щоправда, стосувалася демократія лише шляхти, але в межах цього прошарку була абсолютною. Найбільше шкоди завдала економіці. Бо пани-магнати могли встановлювати для своїх підданих все нові податки, а самі мали повну свободу не платити ніяких.

Податків було, як нині в нас, чималенько. Шість днів на тиждень панщина. Селянин був задавлений нею, наче наші заводи податком на додану вартість. Крім неї, ще  більше як десять дрібних: перевізнича повинність, ремонт доріг, охорона маєтку, екстрені роботи в жнива, роботи на панському городі, різноманітні натуральні оброки. Ну й державні податки та найцікавіший — грошовий чинш. Тобто платня панові "чорною" готівкою.

Цікаво, що оброки та інші податки, крім неминучої для селян панщини, з року в рік платили все менше. А от чинш сплачували всі. Холопи та підпанки — своїм панам, а ті — багатшим та впливовішим магнатам.

Потерпало не лише головне на той час сільськогосподарське виробництво, але й ремісництво. Магнати розділили ремісників на своїх та чужих. Перших селили до власних маєтностей і таким чином вивільняли їх від міської юрисдикції. А відтак і від загальноєвропейських цехових норм якості. Тобто боролися за свого "вітчизняного товаровиробника". Той на знак подяки дружно носив магнатам чинш і випускав дешевшу продукцію, яка була низької якості. Тож у народі таких "примагначених" ремісників прозвали "партачами". Так вони й увійшли до історії.

Торгівлю теж розподілили за вотчинами. І "нормальні" гроші в них майже не ходили — був або бартер між своїми, або та ж "чорна" готівка. Влада все це бачила, але не мала часу на такі "дрібнички". Верхівка ділила владу. Криза тривала понад століття.

Розпочиналося усе з демократичного правила "ліберум вето". Воно давало право навіть геть пропащому шляхтичу в сеймику місцевого значення чи й у вседержавному Сеймі однією своєю незгодою заблокувати вирішення будь-якої справи.  Так само можна було скасувати вже прийняте рішення. І необов"язково пояснювати, чому ти проти.

Був або бартер між своїми, або та ж "чорна" готівка

До повної анархії справа не дійшла. Бо навіть покинута напризволяще система має властивість самоорганізовуватися. У Польщі на політичну арену вийшли магнати-депутати: сильні та впливові люди, які мали величезні земельні володіння. Скажімо, майже вся територія, яка стала потім Волинською губернією Росії, належала  тоді Потоцькому. Такі багатії купували й наймали бідніших депутатів і створювали фракції.

Міжфракційна боротьба була запеклою й підлою. Застосовували все — гроші, шантаж, плітки, інтриги... Причому тодішні "лідери фракцій" воліли менше світитися. Кричали та зривали засідання їхні найманці — різноманітні політичні бомжі, що тільки й знали бігати від магната до магната, заробляючи то тут, то там. Зрозуміло, що найчастіше фракції діяли не на користь державності чи народу, а просто на догоду якомусь вельможі. А в ті роки навіть своїх королів поляки обирали на засіданнях Сейму. І розбрат був таким, що часом не могли зробити це роками. Польща пережила тоді кілька таких періодів безкоролів"я поспіль.

Усю другу половину ХVІІ ст. сейми й сеймики по суті не працювали.  "Ліберум вето" та шляхетна вольность перетворилися на повну уседозволенність для шляхти — аж до "права меча". Воно дозволяло шляхтичеві безкарно та без пояснень убити будь-якого свого холопа. Розпочався занепад в армії та зовнішній політиці. Країна потерпала від воєн, бо конфлікти нікому було гасити.

Найбільше й найактивніше підтримували польські "злоті вольносці" … іноземці. Тут держави-сусіди Речі Посполитої були на диво одностайні. От тільки кожна з них — Росія, Швеція та Австрія — прагнула голосами тієї чи іншої партії обрати для поляків зручного їй короля. І це призводило до чергового періоду безкоролів"я, анархії та безправ"я.

А народ зубожів. Працьовиті селяни ставали безземельними халупниками. Випадковими заробітками перебивалися найкращі ремісники. Купці втрачали своє становище головних торговців на стратегічному шляху Схід  — Захід. Тільки фільварки росли й більшали.

Щоправда, були в Речі Посполитій тверезі політики, які закликали зміцнити королівську владу й навести в країні лад. Наприклад, прогресивний клан Чорторийських із  молодим королем Понятовським зумів дещо обмежити "ліберум вето" і почав прискорювати реформи. Але гальма — і внутрішні, і закордонні — виявилися надто міцними. Та й часу залишалося не так уже й багато.

1772 року розпочався перший розділ Польщі. Усього їх було три. Польська держава зникла з політичної карти світу до 1921-го.

А сейм зберігся. Як декоративно-демократичний орган у не менш декоративному Царстві Польському, яке в 1815–1917 роках входило до складу Російської імперії. І дебати в тому сеймі теж точилися. Але над усією тією демократією вже висіло суворе "…самодержецъ всея Русі, и Белой, и Малой, и Царства Польского, и княжества Финляндского и прочая, и прочая…"

Ось так один історичний абсолют — нерозумне прагнення до повної демократії — призвів до протилежного: абсолютної монархії.

Зараз ви читаєте новину «Анархічна демократія може привести до абсолютної монархії». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі