"Помру, але гол не пропущу"

 

Махачкалинський "Анжі" 18 cерпня 2001 року приймав московський ЦСКА. Господарі атакували, але не могли відкрити рахунок через вправну гру голкіпера армійців Сергія Перхуна. Уродженець Дніпропетровська втринадцяте вийшов на поле у складі ЦСКА. До матчу в Махачкалі він пропустив шість м"ячів у сезоні. До 75-ї хвилини Сергій був "сухим" і в Махачкалі. За чверть години до закінчення зустрічі форвард "Анжі" Будун Будунов виходить віч-на-віч із Перхуном. Голкіпер, щоб ліквідувати небезпеку, грає на випередження. Залишивши штрафний майданчик, він не має права грати руками. Виносить м"яч головою, а за мить зіштовхується з Будуновим. Перхун залишає поле на ношах. У лікарні йому зашивають рвану рану на лобі, роблять дві ін"єкції проти стовбняка. Команда ЦСКА разом зі своїм голкіпером вирушає в аеропорт. За 15 хвилин Перхун непритомніє. У нього починається судома. Воротаря знову везуть до лікарні.

У реанімації йому двічі запускають серце. Опівдні 19 серпня стан голкіпера стабілізується. Чартер ЦСКА перевозить його до Москви, в інститут нейрохірургії Бурдейного. Лікарі десять днів борються за життя голкіпера, але 27 серпня в нього починають відмирати клітини головного мозку. 28 серпня, у День Божої Матері, Сергій Перхун помирає. За тиждень йому виповнилося б 24 роки.

У Дніпропетровську зустрічаємося з батьком голкіпера Володимиром Сергійовичем Перхуном, 55 років. Їдемо на Запорізький цвинтар, де похований Сергій. Його могила розташована на головній алеї цвинтаря. Пам"ятник зроблений за ескізом російського скульптора Олександра Рукавішникова, який проектував посмертні постаменти Валерію Харламову, Всеволоду Боброву, Льву Яшину, Володимирові Висоцькому. Пам"ятник, за який ЦСКА заплатив $400 тис., поставили за рік після смерті голкіпера. На ньому зображений воротар, який переможно ловить м"яч. Могилу Сергія під час нашого приїзду прибирають його мама Ольга та сестра Яна.

— Знову журналістів привіз, — докоряє Ольга колишньому чоловікові. — Вони на матеріалах про Сергія гроші заробляють, а ти? Приберете за собою, — звертається до нас доброзичливіше. Сідає в іномарку, якою керує Яна, і від"їжджає.

Підходимо до могили ближче. На ній живі квіти. Випиваємо за світлу пам"ять голкіпера.

— Бачиш, синку, пам"ятають тебе, — каже Володимир Сергійович. У голосі помітна гордість за сина.

— Мати хотіла здати Сергія на плавання. Він двічі на тренування пішов і кинув. Відведіть мене туди, де вчать на футболіста. Тоді сину було шість років. Почав займатися у школі "Трудові резерви" в тренера Анатолія Бурганова, грав у нападі. Воротарем став, бо у дворі старші хлопці постійно малого Сергія в "рамку" відряджали. 1993 року вперше поїхав за кордон — до Нідерландів. Там на турнірі сина примітили скаути італійської "Фіорентини". Пропонували  50 тисяч доларів за перехід. Але хто б юного Сергія відпустив до Італії? Він не дуже-то і засмучувався. Мріяв колись пограти в улюбленій "Барсочці" ("Барселоні". — "ГПУ"), захоплювався грою іспанця Андоні Субісаретти.

За 16-річного Сергія Перхуна "Фіорентина" пропонувала 50 тисяч доларів

Перший матч за основний склад "Дніпра" Перхун провів 8 жовтня 1993 року. На момент дебюту Сергієві було 16 років, 1 місяць та 4 дні. Він став наймолодшим голкіпером, який грав у вищій лізі чемпіонату України.

— Напередодні матчу син телефонує мені з бази, — згадує Володимир Сергійович. — Каже, стоятиму завтра у воротах. Виявилося, що в основного голкіпера "Дніпра" Микола Медіна злодії "обчистили" квартиру, і він психологічно був грати не готовий. Дебют пройшов успішно: "Дніпро" у дербі переміг "Кривбас" — 2:1. Сергій пропустив після виходу сам на сам  і удару поміж ногами сина.

У середині 90-х Сергієві важко було пробитися до основного складу "Дніпра". Ставка робилася на Миколу Медіна та Іллю Близнюка. Нинішній тренер воротарів київського "Динамо" Сергій Краковський порадив Перхуну прийняти пропозицію тираспольського "Шерифа".

— Там тільки Сергій гроші і заробив. Придбав квартиру собі, батькам, дружині магазин купив. Відіграв у Тирасполі два з половиною роки. А на початку 2001 року колишній адміністратор московського "Динамо" Олександр Петрашевський влаштував Сергію перегляд у московських клубах. З "Динамо" і "Торпедо-ЗІЛом" не вийшло. ЦСКА натомість узяв на збір у Португалію і після цього підписав контракт. Павло Садирін, тодішній тренер армійців, зізнавався дружині, що буде з Перхуна другий Яшин. Платили синові у Москві три тисячі доларів на місяць.

Про день, коли відбувся поєдинок "Анжі" — ЦСКА, Володимир Перхун згадувати не хоче.

— Скажу тільки, що напередодні поєдинку син заявив своїй дружині: "Помру, але гола не пропущу".

За два тижні до смерті Сергій дебютував у збірній України, відстояв "на нуль" у Ризі проти латвійців.

— Гравці збірної, дізнавшись про трагедію, зібрали 4300 доларів, — веде далі чоловік. — 200 доларів особисто дав тодішній тренер команди Валерій Лобановський.

Із дружиною Юлією голкіпер познайомився, навчаючись у Дніпропетровському інституті фізкультури. Вона майстер спорту з художньої гімнастики. Одружилися 1998 року. Наступного народилася донька Катя, а за три місяці після загибелі Сергія — Анастасія.

— Юля нині мешкає в Москві, ЦСКА платить їй пенсію Сергія. Вона приїжджає до Дніпропетровська, але ми не бачимося, і її життя я не знаю. Після смерті Сергія розлучився  і з дружиною — син нас зближував, а коли його не стало, шляхи розійшлися. Я очолив благодійний фонд імені Сергія, написав книгу "Мій син — воротар", — розповідає Володимир Сергійович.

У середині лютого до батьків Сергія Перхуна приїжджав Будун Будунов — форвард "Анжі", з яким зіткнувся воротар у той трагічний день.

— Я з ним бачитися не захотів. З серпня 2001 року мовчав, а тепер вирішив приїхати... Просто в Дагестані традиція: якщо непрощеним відійдеш у інший світ, буде тобі там погано. З Будуновим зустрічалася колишня дружина. Він приніс їй квіти, Ольга і відтанула, — каже Володимир Перхун.

×