Валерій Городов, 48 років, у складі "Дніпра" здобув "золото" чемпіонату СРСР-1988 та Кубок СРСР-1989. У сезоні 2007/2008 він був головним тренером вищолігового "Нафтовика" з Охтирки, а тепер працює з воротарями криворізького "Кривбасу".
Говоримо з Городовим про його футбольну кар"єру.
Це правда, що партнери по "Дніпру" називали вас "сухим" воротарем?
— Ой, я такого і не пригадаю. Був період у "Дніпрі", коли я дійсно пропускав мало. Але який захист у нас був: Сорокаліт, Тищенко, Чередник.
Які відчуття охоплюють голкіпера, коли суддя призначає пенальті у ворота його команди?
— Усе залежить від того, який пенальті. Якщо заслужений — нічого не поробиш. А незаслужений, звичайно, змушує нервувати. Узагалі коли м"яч потрапляв до сітки, спочатку не вірив: "Невже дійсно там?"
Що може допомогти воротареві відбити пенальті?
— Інтуїція. За мить до удару ти маєш визначити, у який кут кидатися.
Грав за другу збірну СРСР під керівництвом Юрія Сьоміна
Як сталося, що після "Дніпра" ви поїхали грати до Росії?
— СРСР розпався. Майже всі хлопці із чемпіонського складу-1988 роз"їхалися. У мене був варіант пограти у Марокко. Після повернення з Африки три місяці сидів удома. Аж поки не подзвонили з Єкатеринбурга. В Україні був нікому не потрібен. Усі зазирали до паспорта — вважалося, краще взяти 20-річного хлопця.
У якому віці воротар розкривається?
— У СРСР вважалося, що 30-річному голкіперу слід закінчувати. На мою думку, після 25 усе тільки починається, накопичується досвід.
Кого з воротарів Союзу ви вважали найкращим?
— Ріната Дасаєва. Найкращий голкіпер світу-1988. Цим усе сказано. А серед зарубіжних мені подобався Діно Дзофф. Просто та надійно грав.
Згодні, що в українському футболі меншає талановитих голкіперів?
— Не сперечатимуся.
Радянська школа була іншою?
— Рівень турніру був вищим. У матчах серйозного калібру шліфується майстерність голкіперів.
Улітку 1985-го ви поїхали з "Дніпром" до Італії, зіграли кілька матчів у нападі і забили гол у ворота "Реджини".
— І що дивного? Я у рідному Білгороді в дитячо-юнацькій школі нападаючим починав.
За збірну СРСР так і не зіграли.
— 1987-го Анатолій Бишовець запросив мене на збір олімпійської команди. Але там швидко відчув себе зайвим — основними були Харін та Прудніков. Одного разу виступав за другу збірну, яку тренував Юрій Сьомін. 2:2 тоді у Софії з болгарами зіграли.
У договірних матчах грали?
— Траплялося. Знаєте, як буває — друзі у тренера, у першого секретаря обкому тощо.
Що зробили б по-іншому у футбольній кар"єрі?
— Важко сказати. Був варіант зіграти за московський "Спартак" проти французького "Нанту" у чвертьфіналі Ліги чемпіонів 1995/1996. Романцев кликав. Я виступав тоді у Воронежі. Сказав Олегу Івановичу домовлятися з керівництвом мого клубу. Не домовилися.
2 
1
Коментарі