Наші державні керівники ніяк не визначаться із призовими українським чемпіонам на зимових Олімпійських іграх, що в лютому відбудуться у канадському Ванкувері. Спочатку повідомили, що прем"єр-міністр Юлія Тимошенко збільшила суму призових за "золото" з 500 тис. грн до 750 тис. Рішення логічне — згідно з курсом долара виходять майже ті самі $100 тис., які обіцяли олімпійцям на попередніх зимових Іграх у Турині.
Однак згодом міністр у справах сім"ї, молоді та спорту Юрій Павленко пообіцяв за перемогу в біатлоні 1 млн грн плюс квартиру від спонсорів. Про яку саме квартиру йдеться, не уточнив. Дарма — раптом чемпіоном стане естафетна команда з чотирьох спортсменів.
Загалом обіцянки нагадують висловлювання керівників екзотичних країн, які теж говорять про мільйони своїм олімпійцям. Чим менше шансів на перемогу, тим більше можна обіцяти — ризику майже жодного.
Варто згадати, що на Іграх-2006 українці здобули лише дві бронзові нагороди. Олімпійська чемпіонка у нас за всі роки участі України в зимових олімпіадах досі одна. Фігуристка Оксана Баюл стала першою у норвезькому Ліллехаммері 1994-го. Дехто вважає українським чемпіоном також фігуриста Віктора Петренка, який виграв Ігри 1992 року в складі команди, сформованої зі спортсменів колишнього СРСР. Але те олімпійське "золото" було швидше спадщиною радянського спорту.
Нормальним з боку влади було б вкладати мільйони не у призи зимовим олімпійським чемпіонам, а у спортивні бази, дитячі школи, кваліфікованих тренерів
В незалежній Україні про зимові види спорту згадують лише напередодні чергової олімпіади, обіцяючи чемпіонам чималі премії. Насправді майже в усіх зимових видах наші позиції з союзних часів втрачені. Все тримається на ентузіастах-одинаках. Єдиним зимовим видом, у який вкладають хоч якісь гроші, залишається біатлон. Обіцяючи представникам цього виду спорту мільйони за олімпійські перемоги, наші керівники ніби не знають, що успіхи у біатлоні приходять до тих країн, де розвинутий лижний спорт. У ньому в нас лишилася одна конкурентоспроможна спортсменка — Валентина Шевченко, якій за 30.
Про втрачені позиції у фігурному катанні ніхто не згадує, а про українських ковзанярів, гірськолижників, саночників, стрибунів із трампліна, двоєборців, бобслеїстів знають хіба що кілька фахівців, які дивом лишилися у нашому спорті.
Видається, що нормальним і політично далекоглядним з боку влади було б вкладати мільйони не у призи зимовим олімпійським чемпіонам, яких найімовірніше ми у Ванкувері не матимемо, а у спортивні бази, дитячі школи, кваліфікованих тренерів. Це стратегічні інвестиції у спорт, про які у нас напередодні виборів чомусь не говорить жоден із кандидатів. Мільйон пообіцяти легше. А, може, й більше. Бо Віктор Ющенко ще про олімпійців нічого не сказав.
3 
1
Коментарі