"Ми жили в трикімнатній квартирі разом із батьками та родиною молодшого брата", — розповідає подружжя киян Олександр Писанкін, 37 років, та Олена Грегуль, 31 рік. Вихід запропонували батьки: "Продаймо квартиру, тоді купимо всім окреме житло".
На початок 2004 року родина продала квартиру в 14-поверхівці на Уборевича (біля станції метро Академмістечко), взявши за неї 265 тис. грн. На виручені гроші батькам купили однокімнатку на Генерала Наумова в Новобіличах. Решту поділили сестра й брат. В Олени та Олександра було 80 тис. грн.
У Київській області обкладені цеглою мазанки продавали по 20–30 тис. грн. Цегляні будинки за 40–50 км від столиці, збудовані у 80-х роках, коштували 130 тис. грн і більше. У квітні, після двох місяців роздумів, подружжя купило дім на 73 кв. м із 60 сотками городу в селі Мліїв Городищенського району на Черкащині. Вторгували за 5,8 тис. грн.
Обкладеній цеглою дерев"яній хаті 50 років. Дах із товстої (0,8 мм) оцинковки, підлоги дубові. Газ не підведений, але труба проходить вулицею. Хоч до столиці 170 км, зате хата стоїть під сосновим лісом, а за городом — річка Вільшана з греблею і вербами. Пейзаж столичні покупці особливо цінують.
У сім"ї лишалася 71 тис. гривень. 50 із них уклали в бізнес — купили машину, яку віддали в оренду під таксі. На решту влаштувати в хаті вигоди.
Дві тисячі гривень пішло на проведення газу. Потім взялися за каналізацію. За кілька метрів від будинку Сашко власноруч викопав вигрібну яму, разом із тестем забетонував її. З каналізаційним стоком з ванної та кухні марудилися тиждень.
Зимували з нормальним туалетом
— У бетонному фундаменті довбали отвір діаметром 15 сантиментів, — пояснює господар. — Зимували вже з нормальним туалетом у хаті. Правда, воду на змивання унітазу носили з криниці.
— Ми й супутникову антену тоді поставили, — хвалиться Олена. — Але для Млієва "тарілки" не дивина, а от наш унітаз, мабуть, перший у селі. Не раз приходили дивитися. Селом пішов поголос: Сашко і Лєна багаті. Хоча нормальний унітаз-компакт у райцентрі коштує 400 грн. Поряд живе бізнесменка Люда. Тримає в селі кілька торговельних точок. Хата велика, усюди килими, меблі, у дворі дві машини — а за потребою й досі бігають за хлів.
Навесні 2005-го Сашко зібрав водогін і водне опалення. За сучасний український котел заплатив 1600 грн, ще 510 дали за насос для циркуляції води — з ним на опалення йде менше газу. Чавунних батарей (кілька років тримав їх у запасі) поставив по три у кожній кімнаті. Труби брав не залізні, а гнучкі, металопластикові — "Піксал". До них не треба кликати газозварювальника. На труби та різне причандалля виклали майже тисячу.
Біля хати є криниця, але вода в ній глибоко. Сашко викопав біля криниці сухий колодязь завглибшки 3,5 м, обклав його зсередини цеглою. Далі встановив італійський насос "Педроло", куплений на київському ринку "Юність" за 800 грн.
— Окремий колодязь зробив, щоб насос не замерзав зимою, — пояснює. — Від насоса в криницю спустив шланг, а до хати попід землею пішла товста металопластикова труба.
У прибудові з грубою і казаном, який служив "ванною", усе розібрав і замість гнилої дерев"яної підлоги вимостив бетонну. Стіни й дах утеплив мінеральною ватою й обшив гіпсокартоном. Умістилися там велика ванна, раковина, унітаз та пральна машина. На стіні — італійський електричний столітровий водонагрівач "Баксі" за 850 грн. Гаряча вода йде і на кухню. У ванній та на ґанку поставили чотири металопластикові вікна "Вінмар".
За три роки на будматеріали, інструменти та приладдя Сашко й Лєна витратили 18 тис. гривень.
— Тепер хочемо зробити сучасний інтер"єр, — розповідає про плани господиня. — Поставимо нові вікна в кімнатах, підлогу викладемо ламінатом, замовимо меблі на кухню. Знадвору утеплимо стіни пінопластом й обкладемо вініловим сайдингом (профільовані пластикові листи. — "ГПУ"). Треба ще 12–15 тисяч.
Переробка сільської хати на сучасний котедж загалом обійдеться у більш ніж 30 тис. грн. Сашко задоволений:
— Наша хата за площею — як хороша трикімнатна квартира, а коштувала нам удесятеро дешевше.
Машина, яку подружжя здає в оренду на таксі, дає стабільні доходи. Тому працевлаштуванням подружжя не переймається. Няньчать двох дітей — тримісячного хлопчика та півторарічну дівчинку.
— Донька ще ні разу не хворіла, — радіє мати.
Сашко розводить курей м"ясної породи кохінхін і продає на Пташиному базарі по 250 грн за пару. Цього року сім"я донесхочу наїлася кавунів та динь із власного городу. Кошелями носять з лісу бабки та боровики.
2 
1
Коментарі
2