— Ше 40 днів не пройшло, а ви барикади розбираєте. Сволочі, валіть звідти! — у п'ятницю в обід кричить беззубий чоловік біля барикади на розі Хрещатика та вул. Прорізної в центрі Києва. Її розбирають 10 комунальників — забирають мішки зі сміттям, шини та металеві конструкції не чіпають.
Майданівці оточують екскаватор. Жінок тягнуть за руки.
— Хто дозволив? Ми тут нікому не давали права, — продовжує беззубий.
— Так волили ваші ж сотники. Ми сміття тільки забираємо, — відповідає огрядна комунальниця.
— Хто іменно? Зараз сотники прийдуть, розберемося. Ви дозволу маєте питатися зі сцени, а не з кабінетів, — не втихає чоловік.
Приходять четверо бійців із сотні УНА-УНСО в чорній уніформі.
— Так, а нашо вже тут це сміття? Скоро засмариться, — каже "унівець" із зібраним у хвіст довгим волоссям.
— Ще два тижні тому воно нам життя рятувало. А тепер всьо, поділили і кінець? — кидається до нього неголений чоловік у касці.
Виникає штовханина. Людей рознімають двоє священиків.
Біля сцени монтують конструкцію з металевих прутів.
— Будем расширять её, делать больше, — відповідає охоронець після запитання російською. Української не розуміє.
Між огородженнями висять портрети героїв Майдану, роздруківки з інформацією про них, прив'язані жовто-блакитні та чорні стрічки, стоять запалені лампадки. На асфальті — гори квітів. Від Майдану до виходу з метро Хрещатик повністю встелена ними вул. Інститутська — місце обстрілу снайперами. Вшанувати пам'ять загиблих сюди приходять постійно — квіти не встигають засохнути.
— Знаєш, про що шкодую, брате? — чоловік у камуфляжі років 45 дивиться на фотографії загиблих. — Що не зміг схопити і добити тих, хто вас убив.
На місці згорілих наметів встановили нові. Їх привезли з Маріїнського парку, де під час протистоянь розміщувалися Внутрішні війська.
— Тут жителів майже не залишилося. Є частина, що ночує, решта приходять тільки вдень. Майдан зараз — це функція стояти і контролювати, — розповідає волонтер Валентина Острикова, 45 років.
Біля "Сбербанка России" — стіна з бруківки. Її звели як Меморіал Героям Небесної сотні. Стоять траурні вінки, лампадки, портрети.
Біля дерев'яного Тараса Шевченка фотографуються і кладуть квіти. Скульптуру до 200-річчя Кобзаря встановив на Майдані митець Володимир Заєць. Шевченко — у натуральний зріст із вусами, у шапці та кожусі до землі. Зроблений із 200-річної осики. Кожен охочий може взяти молоток, ніж і додати власні штрихи.
У багатьох місцях відсутня бруківка. Поламана лежить у купах, ціла складена. Біля барикади на Європейській площі з неї виклали карту України.
Сходи в підземних переходах розтрощені, десь бракує сходинки, відвалилася плитка. Два виходи перекриті металевими бочками.
Будинок профспілок — почорнілий. Наслідки пожежі повністю не ліквідували. На верхніх поверхах звисають обгорілі шматки стелі, дерев'яні балки. На місці екрана краном вішають великий плакат "Україна, ти єдина".
Польові кухні продовжують працювати.
— Отец говорит, на Майдане самый вкусный чай — за всю жизнь вкуснее нигде не пил. Это сейчас он со вкусом свободы. А когда жгли покрышки — такое ощущение, что заливаешь в себя расплавленную шину, — говорить 31-річний Єлисей Гранкін. Із батьком ходить на Майдан від перших днів.
Біля стели Незалежності на кухні вивісили плакат "Пекельна кухня повернулась". Попередній згорів під час штурму.
— Майдан занепадає. Подивіться на бутерброди: ще тиждень тому вони були з ковбасою, сиром і маслом. А сьогодні — квашені огірки або варення. Люди вже не йдуть сюди, мало їжі несуть, — розповідає киянка Антоніна Косовська, 24 роки.
На Майдані досі стоїть конструкція ялинки. Завішана прапорами, стрічками і плакатами. Серед них — розтяжка "Юлі волю" з обличчям Тимошенко. Після появи російських військ у Криму з'явилися плакати "Путлер Капут": портрети Путіна з гітлерівськими вусами.
Людей у масках значно менше, ніж раніше: сотники починають відкривати обличчя. Самооборона та "Правий сектор" зайняли частину приміщень магазинів і кафе на Хрещатику. У них розміщують штаби сотень, медпункти.
— Майдан сьогодні — це вже не інструмент реалізації вимог народу і не протестне явище, — вважає адвокат 41-річна Тетяна Монтян. — Тепер він стоїть, як контролюючий орган тих, хто вже дорвався до влади. Він — зовсім інший. Не той, що був спочатку.
3 
35413
Коментарі