Опублікували добірку маловідомих слів волинської говірки. Їх використовують носії місцевих діалектів.
Кожне з наведених слів відображає багатство та унікальність говірки села Борисковичі як яскравого репрезентанта говірок півдня Волинської області, повідомляють Хроніки Любарта.
Вóрок (ч. р.) – капюшон, полотняна торба для зціджування сиру.
Вурґíнія (ж. р.) – жоржина.
Габéлок (ч. р.) – дитина.
Гризá (ж. р.) – клопіт, турботи, негаразди.
Ґадзýра (ж. р.) – заглибина в стіні, полиця.
Ґірóнія (ж. р.) – жоржина.
Дзіндзіляка (ч. р.) – павук.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Заїд, мацапура, кінва - які слова треба знати, щоб читати твори Куліша
Джúґа (ж. р.) – чуб, коротко підстрижене волосся на лобній частині голови.
Духéнка (ж. р.) – сукня; різновид сукні з довгими рукавами та комірцем.
Жижýня (ж. р.) – вогонь.
Капуцúни (мн.) – айстри.
Кóбашка (ж. р.) – заглибина в стіні, полиця, те саме, що ґадзýра.
Нюхтики (мн.) – нагідки, календула.
Пáзлітка (ж. р.) – фольга, блискучий папір для оздоблення ікон.
Папунюня (ж. р.) – хліб (дитяче).
Пікєлок (ч. р.) – припічок, нижня частина печі, заглибина під піччю.
П'юрник (ч. р.) – пенал, давній дерев'яний пенал.
Сáчок (ч. р.) – жіночий піджак.
Скíпчик (ч. р.) – дійниця, відро, в яке доять молоко.
Страпизяки (мн.) – хащі, зарості.
Тарафéля (с. р.) – різні дрібнички, мотлох, сміття, непотрібні речі.
Тульóбашок (ч. р.) – пиріг із виїденою начинкою, розламаний, надкушений пиріг.
Цюприки (мн.) – чорнобривці.
Опублікували словник діалекту Бузько-Інгульського межиріччя у Миколаївській області.
"Хотiлось сказати на весь світ, що Миколаївська область – це українська земля, освоєння якої розпочалося у ХVІІІ ст. козаками із Запорозької Січі та селянами з усіх куточків України. Вони сформували степовий говір української мови. Говірка – це розмовна мова одного села. Скільки сіл у Миколаївській області – стільки й говірок", - каже редакторка словнику Любов Спанатій.
Коментарі