Не скажу, що журналістові для того, щоб іти на подію, конче готуватись, але на недавній виступ "Хамерман знищує віруси" я потрапив не зовсім заплановано. Без фотоапарата, "звукозаписувальної апаратури", а на додачу до того мене залишили самого мої колеги. Лишалося насолоджуватись культурною програмою, тобто бути на концерті, нарешті, не журналістом, а людиною.

В музичному плані ХЗВ - це синті-поп, індастріал, панк, укрвесілля і трошки фрік-кабаре (фрікства багато, кабаре ледь-ледь). Набагато більше часу треба, щоб пояснити концептуальний замисл цього утворення. Нещадна наруга з усього можливого й однозначно - гротеск. Оспіввують і висміюють суспільні цінності й вади з особливою плюгавістю. Часто глумляться зі смерті. Втім, якими мітками їх не позначай, думаю, ці митці кожній будуть тільки раді. Свідомо примітивізовані тексти й музичні мотиви. При цьому віршики трапляються сповна інтелектуальні, а гармонії теж писані не без таланту й натхнення.

Співає здебільшого Володимир Пахолюк, але довгі вокальні партії форсованим фальцетом свого драматичного тенора виводить і піаніст зі сценічним ім'ям Альберт. Альберт Цукренко. Тексти переважно ще й присмачені скаженим суржиком і неприкритими матюками. Якщо від такого в вас ніщо не зів'яне, тоді вам можна на їхній виступ, і можна продовжувати читати цю статтю. Тільки пісні привселюдно не вмикайте.

"Родітєлі мої викладачі моралі
І потому мені із дєтцтва є****ся нє давалі.
Но я на цю х**ню вобщє не рєагіровав -
уходив в туалєт і там потрохи субліміровав.
Казав, шо мєдітірую, шо відкривію чакри,
а детскоє сознаніє плоділо сімулякри…
...
Я так привик є**ть плоди своїх фантазій,
предмети ексгумації і жертви автаназій.
…
Мені вже шила нікрофілку якась мєнтовська клізма
за то шо я **ал холодний труп постмодернізма.

Соло Альберта:

На цей вечір програма називалася "Terra Banderra", але не варто тільки через це вважати її творців шукачами національної ідеї. Згадка в "Хамерманів" - це для будь якого явища, перш за все, перевірка іронією. Сарказм, як на мене, до них не клеїться. Засерйозний то жанр.

Без політичного злободення в клубі не обійшлося - були пісні і про Путіна, Януковича, Кличка. Але хай кожен сам вирішує, наскільки все це - як недавній сингл "Хочеться в Європу" і сама назва вечірньої програми - данина часу, а наскільки кон'юнктурне бажання сподобатись і вклинитись у тренди.

Як би то не було, звучала й пісенька, присвячена далекому російському другу. Співак розповів коротку передістрію. Цитата, як ви розумієте з першого абзацу, приблизна: "Був у мене друг. Живе в жопі світу, далеко в Росії. Раніше ми дружили. Він дивний, купу грошей тратив на альбоми The Federals. Одного разу зайшла мова про Майдан, і ми "поговорили по душам". Він, звісно, запитав, чи вважаю я героєм Бандеру, я, звісно, відповів, що так, і на цьому наша приязнь перервалась".

Цього вечора парочка були в костюмах червоно-чорних суперменів. Чорні колготки вдягнуті, як було видно по їхній формі, поверх сандалів. За спинами - мантії. На грудях - знак Супермена, однак із буквою "Б".

Під свою пісню-візитку вдягнули щось на подобі мазепинки й карпатського бриля, і додали вимову західно-українських дідусів: "Стефан Цвейґ отравившя, Маяковшький застрелившя, Ганнібал отравившя, Шикельґрубер застрелившя…". Ну, і мелодію трохи іншу взяли. Ага, і текст приспіву осучаснили:

Так виклично виглядати й поводитись серед непідготовленого українського натовпу - це значить часто наражатися на розправу, до чого вони і готові, і мали б уже звикнути. Років 10 тому я був свідком, як цьому дуету ще під час виступу погрожували розібратись, коли вони зійдуть зі сцени, а поки не сходили - їх перекрикували й запльовували з перших рядів. Але не будемо про терни, краще про самих зірок.

Група заснована в Сумах. З часом колектив скоротився до двох учасників, які один за одним перебралися до столиці. Обидва мають дітей, працюють редакторами, а за освітою один медик, інший - історик.

"На історичному факультеті тоді відкрили таку дуже модну спеціальність "історія та англійська мова", в результаті я не знаю ані історії, ані англійської мови", - розповідав в інтерв'ю Пахолюк. Це не завадило музикантові викладати в школі англійську, як і стати журналістом, а потім перебратися до Києва - спершу на місце редактора журналу "Мen's Health", пізніше став заступником головного редактора в "Maxim", ще пізніше - редактором у газеті "Капитал". Зізнається, що часто рядки на зразок "я приїхав до школи, від**здив дитину" - автобіографічні.

×