— Женщіна, ви просто зобов'язані випити чай. Інакше мені доведеться заплатити свої гроші, — говорить 45-річна Олена, провідник плацкартного вагона потяга Львів–Новоолексіївка. Пасажирка дістає з гаманця 5 грн.
До купе провідника йдуть двоє чоловіків, хочуть купити пива. Олена бере дві пляшки з холодильника.
— Офіційно ми не маємо права продавати його. Але ж пасажири просять. Купую товар на кінцевих станціях. На кожній пляшці маю зверху 10–15 гривень, — каже. Прізвища не називає. — Ще беру горішки, чипси. Іноді торгую горілкою, але через то бувають проблеми. Раз у мене люди купили, потім почали буянити. Побилися з іншими пасажирами, порвали постіль. Мене оштрафували на третину зарплати. Раніше і їжею приторговувала. Але то невигідно, пасажири везуть свої продукти. Зарплата провідника залежить від кількості годин у рейсі. В середньому це 155 годин на місяць. Платять 3 тисячі гривень. Додатково — за роботу в святкові дні та нічні рейси. Взимку доплачують за опалення вагона вугіллям. Якщо працювати без вихідних, можна отримати близько 5 тисяч. У нас є норми. Вісім із десяти пасажирів мають випити чай. Зимою купують добре, то продаю додатково і свій. А влітку не можу виконати норму. Ходжу по вагону, вмовляю. Зміна триває три доби, потім стільки ж вихідних. За поїздку додатково заробляю до 600 гривень.
У Мелітополі просять узяти передачу до Львова. Олена погоджується. За послугу бере 150 грн.
— Коли в Крим їздили, то у Сімферополі передачі приносили мішками — персики, абрикоси. З Одеси передавали базарникам товар. Провідник сам вирішує, скільки це коштує. В основному беруть половину чи третину вартості квитка. Отут яблука везуть. Перепитую пасажирів, що в торбі. Раз передали, сказали свіжина. Серед ночі та свіжина стала кричати на весь вагон. Свиня виявилася живою. Її чимось приспали. Молилася, аби не почув начальник потяга, бо могла вилетіти з роботи. З Мелітополя раніше самі возили черешні, приторговували ними у Львові. У плацкартному вагоні працювати легше, ніж у купе. Пасажири менш конфліктні. Коли веземо інвалідів, маю застелити їм постіль. Але беру за це 5 гривень. Лямки, що чіпляють на верхні полки, даю безкоштовно. Та пасажири не вміють прикріпити їх. Зроблю це за 10 гривень, — пояснює. — Постіль зараз дуже страшна — сіра, у плямах. За додаткових 15 гривень принесу майже нову.
Зарядити телефон у потязі можна безкоштовно, але жодна розетка не працює.
— Дозволяю зарядити у своєму купе. Година коштує 10 гривень. За 20 можу годину погратися з чиєюсь дитиною. Закриваю у своєму купе, включаю мультики. Або даю кілька книжок, щоб роздивлялися. Раз їхала сім'я, де четверо дітей. Середній хлопчик постійно чіплявся до пасажирів. А до мене прийшов у купе і тихенько сидів. То мама заплатила за всю дорогу, щоб він зі мною їхав. Буває, у дорозі жінка з чоловіком познайомляться, хочуть удвох побути. За 200 гривень можу здати купе на ніч. Сама йду на вільне місце. Майже завжди є бокове.
2 
35413
Коментарі