Проїзд у ліфтах подорожчав утричі

Житомирянин Едуард Гроніфідзе до друзів ходить рідко. У їхньому будинку встановлено іншу ліфтову систему, до якої не підходить картка чоловіка — Автор: фото: Катерина МІЩЕНКО

Тарифи на проїзд у житомирських ліфтах зросли більш як утричі. Раніше одна поїздка коштувала 4 коп., тепер — 13 коп. Нова картка коштує 17 грн, а заміна використаної (на 100 поїздок) — 13 грн.

— Щодня разів три маю вийти надвір, — каже 21-річна молода мама Олена Говчук. — Маля треба на прогулянку возити. І я нікуди не дінуся, платитиму, скільки скажуть. А коляску стягнути із восьмого поверху навіть і не пробуватиму, — сміється жінка. — Мені картки на місяць не вистачає.

43-річний Андрій Іващенко, директор житомирського ліфтового спеціалізованого підприємства "Магніт" пояснює, що вони мусили підняти ціни.

— Бо від нас порозбігалися б працівники. Але ми надаємо пільги ветеранам війни, інвалідам і пенсіонерам. Вони сплачують за ліфт 25–75 відсотків вартості.

Подорожчання — не єдина ліфтова проблема. У Житомирі ліфти обслуговують три спеціалізовані організації. Кожна має свою карткову систему і по-своєму програмує апарати. Тому "чужих" карток вони не приймають. До нового року ліфтовики обіцяли житомирянам упровадити єдину карткову систему. Але так і не дотримали слова.

— Я стараюсь поменьше ездить, — каже Едуард Гроніфідзе, 78 років, інвалід другої групи. — Если иду в магазин, то сразу и мусор вынесу, и почту заберу. У нас с женой одна на двоих карточка. Но вот к друзьям редко теперь хожу, — ноги больные, а у них другая карточка. Встречаемся на лавочке.

Термін дії ліфтової картки — рік. Упродовж цього часу її треба перезаряджати і платити за кожне поповнення.

— Моя квартира на дев"ятому поверсі. На сім"ю купуємо чотири картки. Якщо економити (пішки донизу, їхати вгору), вистачить на два місяці. А мій чоловік завжди поспішає. Йому картки ледь на місяць вистачає, та й то не завжди, — розповідає житомирянка Тетяна Майстренко, 45 років. — Але раніше наш ліфт постійно ламали: то троса хтось знімав, то дверну коробку поб"ють, то з мотором щось не те. І кожні півтора-два місяці під"їзд збирав кошти на ремонт. По кілька тижнів із сумками й втомлені з роботи пішки наверх чалапали. Із сусідами тоді часто бачилися, — сміється жінка, — але надто вже тяжко було пішки йти.