"Батькова зарплата була вполовину менша"

Олег Закотюра має кондитерський цех у місті Оржиця на Полтавщині. Випікає пряники під маркою "Оржицький оксамит". Заробляти почав із 7 років.

— Спершу із другом збирали на смітниках пляшки з-під ситра. Здавали. Гроші витрачали на жувачки, — згадує Олег Закотюра, 33 роки. — Після школи бігли на смітник, набирали повні торби. Складали в мене в сараї. Але бізнес не пішов. Мати наробила крику. Вона — директор дому піонерів, а син по смітниках лазить. Цілий вечір вивозила пляшки возиком на смітник.

У другому класі почав збирати лікарські трави — кропиву, подорожник. Мати вже не лаяла. Видала товсті рукавиці, щоб не жалив руки. Я патрав листя кропиви, висушував. Найлегше було збирати бузину. У неї грона великі.

Висушену сировину здавав на заготівельний пункт. Наприкінці 1980-х — початку 1990-х її міняли на дефіцитні товари.

— Узяв собі гарну імпортну куртку, ще якусь одежину. У магазинах то був страшний дефіцит. Потім рибу ловив. За вечір насмикував вудкою мішок карасів. Дома сіллю перетру і сушу на тараньку. Перекупникам здавав по 3-5 купоно-карбованців за рибину.

У 15 років почав збирати металобрухт — старі відра, труби, розбирав електромотори.

— Батько допомагав перевозити на пункт прийому. За раз заробляли 30 мільйонів купонів, це 300 гривень. Батькова зарплата була вполовину менша. Родичі казали, що в прадіда вдався. Той із війни вернувся з одною рукою і перепродував корови.

Власний бізнес почав 10 років тому. Відкрив олійницю, згодом кондитерський цех. Випікає за зміну 2,5 т здоби.

Вінницький бізнесмен Василь Откидач 12-річним влаштувався на консервний завод.

— Досвіду ніякого не мав, але мене взяли. У відділі кадрів сказали принести письмову згоду матері, — розповідає. — Мама така довольна була, що мене на роботу взяли. Ми жили злиденно. Батько пішов від нас, — розповідає 56-річний Василь Откидач.

Працював із 8.00 до 17.00. Щомісяця мав 60-70 руб.

— На консервному пропрацював два роки. Бігав туди на канікулах. Далі влаштувався на завод, де дядько робив замдиректором. Узяв мене підсобником на склад на 90 рублів. А після училища устроївся прийомщиком пляшок. Отоді я поняв, що таке бізнес і як можна заробляти великі гроші. Отримував на руки в чотири рази більше, ніж на заводах.

Тепер Василь Откидач керує вінницькою фірмою "АВС-цитрус". Має оптові бази та завод мінеральних вод "Аква-віта", базу відпочинку "Вінниця" на Миколаївщині. Оцінює її в $10 млн.

— Будь-яка дитина може заробляти тисячі. Треба тільки комп'ютер і трохи посидючості, — запевняє Максим Маменко, 34 роки.

У Донецьку має компанію з підключення до інтернету та ремонту комп'ютерів.

— Мені батьки купили комп'ютер у 14 років. Заплатили аж 500 доларів. Тоді комп'ютери мало в кого були. Мамина колега писала дисертацію. Попросила набрати текст із рукопису. 150 сторінок я набрав за місяць. Сидів після школи. Заробив 300 гривень. Дав у газети оголошення, що набираю тексти. За півроку замовлень було так багато, що доводилося ділитися із двома друзями.

У 21 рік Максим оформив мале підприємство. Закінчив в університеті факультет кібернетики. Їздить джипом "тойота". 2005-го купив 4-кімнатну квартиру в центрі Донецька. Вкладає кошти в розширення провайдерської мережі в Луганській і Запорізькій областях.

— Молоде покоління має в бізнесі кращу чуйку, ніж зріле, — каже 25-річна Валерія Цихоня, психолог із Києва. — Школярі розбираються у сучасних телефонах, комп'ютерних програмах ліпше за дорослих. Виявляють моду на щось, тенденції.

Деякі батьки платять дітям за хатню роботу або високі оцінки.

— Такі діти виростають корисливими. Шукають вигоди в усьому. Згодом можуть стати успішними підприємцями, але матимуть проблеми з особистим життям, бо там для цього необхідно спілкуватися "за так".

Найуспішніші ті, хто вміють працювати безкорисливо, але знають ціну грошам.

— Такі не бояться починати нового, ризикують. Одна знайома ще зі шкільних років допомагала своєму дідові, колишньому прокурору. Читала з інтернету йому зміни до законів, бо дідусь погано бачив. Зараз учиться в університеті на юриста.

×