"Де зберігаються герої ваших фільмів?" — запитую у 41-річного мультиплікатора Степана Коваля.
— Усе зім"яли і викинули на смітник, бо ніде тримати. В аніматорів це називається ліквідаційний період, — пояснює. — У Москві є музей, де стоять герої анімаційних фільмів: Чебурашка, Чарівник Смарагдового міста...
Розмовляємо у кав"ярні на розі Пушкінської та Прорізної. Режисер замовляє зелений чай.
— Хлопчаком ліпити не особливо любив, — спирається ліктями на стіл. — Дитинство провів у Вільнюсі. Туди на роботу направили мого батька-льотчика. Як зараз пам"ятаю крики, що лунали у дворах: "Альгердас! Витовтас! Бегите смотреть мультики!" — згадує. — Коли повернулися в Новоросійськ, у нашому дворі склалася компанія, що не билася з іншими, як тоді було модно, а обговорювала анімаційні фільми. Дійшло до того, що ми розмовляли словами і звуками з мультиків. У той час уже з"явилися новаторські фільми — "Пластилінова ворона" Олександра Татарського, "Подорож мурахи" Едуарда Назарова. Тоді я й захотів стати аніматором.
Перший самостійний мультфільм "Йшов трамвай N9" Степан зняв про міську годину пік. У фільмі пасажири набиваються у вагон трамвая. Водій вибігає зі своєї кабінки і знімає шпателем їхні голови, які защемило дверима.
— Зліпили близько трьохсот фігурок, — відсьорбує чай. — Мультик замовило Міністерство культури. Я виграв президентський грант — майже 20 тисяч доларів.
Останній мультфільм "Злидні" Коваль знімав на гроші російського федерального агентства з культури та московської анімаційної студії "Пілот".
Росіяни мені дали 50 тисяч доларів
— Є угорська та румунська казки про злиднів. А я поселив злиднів у гуцульській родині Петра і Марічки. У сюжеті Петро міняє сопілку на горілку. Мені це не подобалось. Я пропонував, щоб чоловік поміняв сопілку на щось дуже йому дороге. Проте на студії наполягали, що це смішно, і російському глядачеві сподобається. Через горілку в кадрі фільм не показали на дитячому кінофестивалі у Нью-Йорку кілька тижнів тому. Бо в Америці за цим суворо стежать.
На "Злидні" пішло майже 200 кг пластиліну. Це ящик півметра на півметра, — показує руками. — На самих персонажів пластиліну багато не треба. У фільмі є три плани: крупний, середній і загальний. Для крупного плану голова може бути, як блюдце. Бо в кадрі видно тільки обличчя. Фігурки середнього плану ліпимо заввишки зі склянку, — показує на свою склянку недопитого чаю. — Для кожного персонажа є 10 дублерів перед кожною сценою. Бо він рухається і деформується, — пояснює. — А для загального плану ліпимо чоловічка 1,5–2 сантиметри.
Каже, 13-хвилинний мультик "Злидні" знімали 9 місяців на цифровий фотоапарат.
— За сценарієм Петро і Марічка розмовляють українською, а злидні — російською, — сміється. — Росіяни, на відміну від українців, не бачать у цьому політичного підтексту. А я просто уявити не міг, щоб гуцули говорили російською. Спробували зробити такий дубль, але це було неприродно.
Який берете пластилін? — цікавлюся.
— Для "Трамвая N9" замовляли у Ніжині. Там є лакофарбовий завод, де роблять макарони. Кілька років тому на заводі був цех, що виливав пластилін. Потім він згорів. А для "Злиднів" замовили іспанський пластилін "Джові" — з органічних речовин, а не з нафтопродуктів. Цей пластилін можна їсти, навіть дітям.
А ви пробували?
— Ні, — усміхається. — А ще такий пластилін легко відмити, — показує невеликі долоні.
Скільки коштує короткометражний мультфільм?
— Хороший — 100 тисяч доларів. Міністерство культури виділяє 60 тисяч, росіяни на "Злидні" мені дали 50 тисяч доларів. Більше половини грошей пішло на оренду павільйону і техніки, — підпирає голову рукою. В Україні, стверджує, зараз не роблять повнометражних анімаційних фільмів. Короткометражних виходить 1–4 на рік. І зауважує, що в Росії нині знімають 15 повнометражних мультиків і близько ста коротких.
Каже, запрошували працювати в Бельгію.
— Але я відмовився. Задумав короткометражку "Хочеться бути твердим". Про чоловіка, якого всі мнуть і хочуть переліпити на свій штиб. Зараз працюю на трьох роботах, щоб заробити на цей фільм гроші. Готую декорації, а з Нового року почну зйомки. Для студії "Пілот" робитиму фільм "Глиничка" про пригоди глиняного хлопчика. А ще мрію зняти повнометражку — фантастично-історичний екшен про козаків. Зараз пишу сценарій.
1965, 18 липня — народився у Новомосковську на Дніпропетровщині,
у сім"ї цивільного льотчика та бухгалтерки
1967 — переїхав у Вільнюс (Литва)
1985 — закінчив Дніпропетровський монтажний технікум, спеціальність — архітектура
1993 — архітектурний факультет Київської художньої академії
1998 — театральний інститут ім. Карпенка-Карого, режисура анімаційного фільму
2000 — третій приз на фестивалі "Відкрита ніч" за дипломну роботу "Z-Z-Z"
2002 — мультфільм "Йшов трамвай N9" здобув "Срібного ведмедя" на Берлінському кінофестивалі, гран-прі кінофестивалю "Крок", приз кінофестивалю "Молодість"
2006 — мультик "Злидні" взяв призи у Хорватії, Іспанії та Кенії.
Одружився торік, має 12-річного сина від цього ж шлюбу
2 
1
Коментарі
1