Усі ми, принаймні ті, хто вчився в совєцькій школі, знаємо: вершина літературного сентименталізму — це "Бедная Лиза" Карамзіна. Ах, ми так жаліли ту Лізу, яку не взяв заміж Ераст, що до імені Ераста додавали слово "педе". Аби всім було зрозуміло, чого він вартий, той Ераст.
Київське видавництво "Нора-Друк" випустило книжку 31-річного поляка Міхала Вітковського "Хтивня". Переклав її Андрій Бондар, чию колонку щовівторка ви читаєте в "ГПУ". У Польщі ця книга витримала п"ять перевидань за рік. А позаминулого тижня її презентували на Львівському Форумі видавців. У переповненому залі Вітковський з Бондарем читали уривки: один польською, другий українською.
Для читання такої прози вголос ще не вироблено правил. Там багато матюків, а матюкатися артистично — не те саме, що матюкатися у трамваї. Утім, Вітковський, здається, вміє. Він читає свою прозу тим голосом, яким розмовляють пластилінові чоловічки в мультиках, і це створює потрібну відстороненість. На перший погляд, він чимось схожий на молодшого брата американського режисера, сценариста і актора Квентіна Тарантіно.
Проза Вітковського несподівано зворушлива, навіть сентиментальна. Уявіть собі бідну Лізу, яка знає всі матюкальні слова й вирази, що прижилися на тому Центральноєвропейському просторі, на якому колись стояла наша армія. Сантименти з того й починаються: сидять два старі поляки й зі сльозами на очах згадують благословенні часи, коли тут ще стояла совєцька армія. Солдатів, од гріха подалі, не випускали в місто. Цим і користували "феї", яких тепер називають гомосексуалістами. Вони самі приходили до солдатів. Але 1992-го совєцька армія пішла, благодать закінчилася, й "феї" почали вимирати. Замість них з"явилися геї. А це зовсім не те саме: буржуазне, позбавлене романтики, прилизане й нецікаве.
На Заході всі намагаються зробити стандартні обличчя
Автор цих рядків став такий розумний лише після прочитання книжки. Але спершу, маючи зі школи антипатію до Ерастів, ледь не пропустив "Хтивню". Бо в анотації до неї написано, що Вітковський відкрито визнає свою гомосексуальну орієнтацію. Я прочитав це вже після того, як домовився з ним про інтерв"ю. І подумав: "Ну нащо воно мені? Добре буде, якщо Вітковський не прийде".
Але вони з Бондарем чесно прийшли. А книжку я ще не прочитав, про що їм, звісно, не сказав.
Пане Міхале, для чого ви робите те, що робите? Якби давали інтерв"ю самому собі, що найголовніше про себе сказали б?
— Роблю те, що роблю, бо писати — єдине, що я вмію. А сам собі я б, може, й хотів відповісти, але не зможу. Так змучений різними інтерв"ю, що вже й сам про себе нічого не знаю.
Ви вперше в Україні?
— Удруге. А вперше приїздив із приятелем.
Чому саме сюди?
— Друг, з яким я їздив, — герой цієї книжки на ім"я Паула. Ми любимо східні терени, тому й приїхали сюди. Були також у Білорусі, Росії та Румунії.
Між тими країнами й Україною знайшли щось спільне?
— Складне питання, тут легко потрапити в пастку. Бо якщо скажу, що ці країни мають спільність як посткомуністичні, хтось може образитися. Нас цікавить те, що Заходом вважалося тут занедбаним... Їхали не для того, щоб подивитися ваші крамниці з мобільними телефонами. Цікавила темна сторона життя.
Знайшли, що шукали?
— Так, так само, як і на Кубі. Інтелігент із доброї родини романтизує дійсність і легко знаходить потрібну йому романтику. Тут інші обличчя. На Заході всі намагаються зробити стандартні обличчя. А тут кожне обличчя по-своєму колоритне, має сліди, які наклало пережите. Ці обличчя ніколи не ховають і не зраджують почуттів, які має людина. А якщо й приховують, то це теж мені видно. А на західних обличчях цього не видно.
А що ці обличчя кажуть про вашу книжку?
— Не бачив, бо не знаю, чи її хтось прочитав. А я хочу, щоб цю книжку прочитали. Вона не містить ніякої ідеології. "Хтивня" віддзеркалює голе життя. Крім цього, тут нема нічого. Це як шматок м"яса на тарілці. Нібито це погано, що жодних приправ нема до цього м"яса, але так воно є. У книжці виразний поділ на старий світ і новий — той, що прийшов на зміну соціалізму. І добре показано достоєвщину східного світу і боротьбу, що відбувається між тими світами.
У вас хороша книжка.
— Ви вже читали?
— Так, учора купив. Вона справді хороша.
Найгірше на душі було від того, що, коли книжка виявиться поганою, я буду брехуном, а не хочеться. Навіть, якщо більше не побачу цього Міхала, схожого на молодшого брата Тарантіно. Однак книжка виявилася справді талановитою. Часом страшною, але смішною й печальною. Й мені полегшало.
2 
1
Коментарі
1