Наприкінці минулого тижня на засіданні "Великої двадцятки" в австралійському Брисбені західні лідери продемонстрували незмінність жорсткої політики щодо Путіна. Водночас стало відомо, що Україна збирається купувати російське вугілля й електроенергію.
Маємо послідовність з боку Заходу і безладність дій Києва. Світ допомагає нам послабити Москву, а ми купуватимемо вугілля в загарбника, окупація яким частини нашої території і спричинила нестачу палива.
Хтось скаже, що іншого виходу зараз немає. Але так можна виправдати будь-які вчинки Росії, здачу національних інтересів. Складається враження, що така "гнучкість" дуже зручна для тих, хто ухвалює в Україні рішення.
Адже можна розповідати про пряме вторгнення російських військ на Донбас і не розривати дипломатичних відносин з Москвою. Показувати колони російської техніки й полонених солдатів — і називати це антитерористичною операцією. Аплодувати антипутінським виступам західних політиків і звично ручкатися з Путіним за першої-ліпшої нагоди.
Ганебна ситуація з вугіллям є лише одним із наслідків хибного вибудовування відносин з Москвою від початку її агресії. Не було прогнозування розвитку подій на Донбасі й чіткого плану реагування на них. Порошенко у відносинах з Путіним послуговується логікою торгаша, а не державного діяча. Підкилимні ігри з кремлівським вождем, з незрозуміло якими розрахунками і сподіваннями, мають наслідком зовнішньополітичний безлад і якісь стихійні реагування на події.
Ми скаржимося на брехливу російську пропаганду, яка потоками йде на Захід і зменшує підтримку України. Але інколи досить українських реалій. Уявімо поруч у західних газетах: загиблі українські солдати й рукостискання Порошенка з Путіним. Повідомлення про західні санкції проти Москви — і закупівля Україною російського вугілля чи поновлення роботи фабрики "Рошен" у Липецьку. Надання Євросоюзом фінансової допомоги і фото розкішних палаців чиновників — генпрокурора Віталія Яреми чи голови ЦВК Михайла Охендовського.
Нам приємна одностайність, яку Захід показав в Австралії. Але на тлі такого жорсткого і послідовного підходу ще очевиднішою стає безхребетність Києва. Слід нарешті визначитися з планом дій відносно агресора. Політика має бути жорстка й безкомпромісна. Слід розпочати проєвропейські внутрішні зміни, боротьбу з корупцією й інші реформи. Поки що українська влада і на внутрішньому фронті виглядає п'ятою колоною Путіна. Бо ослаблює державу за критичних для неї часів.
3 
1
Коментарі
1