Російська Держдума напередодні 80‑ї річниці нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз заборонила ототожнювати цілі, рішення й дії керівництва, командування та військовослужбовців СРСР і нацистської Німеччини. Під заборону також потрапило заперечення гуманітарної місії Союзу при звільненні країн Європи.
Якби я раптом у Росії розучився поразку від перемоги відрізняти, то вже був би винен казні 5 мільйонів рублів. Або загримів у тюрму на термін до п'яти років.
До речі, про гуманітарну місію. Скільки разів я заїжджав до німецького містечка Піли, а все забував поцікавитися, як воно називалося між 1772 і 1945 роками, коли входило до Західної Пруссії. Можливо, з тієї причини, що німецької архітектури там майже не залишилося. Внаслідок доблесного радянського "освобождєнія" старе місто на 90% зруйнували.
Нещодавно довідався: Шнайдемюль — ось як німці називали Пілу. У цьому місті народилася Габі Кьопп. Зростала в суворій моральній атмосфері, бо до 15‑річного віку не те що не мала сексуального досвіду, а й не розуміла значення слова зґвалтування. Зрозуміла в січні 1945‑го, коли не встигла втекти від визволителів. П'яні офіцери й рядові упродовж двох тижнів невтомно задовольняли з Габі свою потребу в сексуальних подвигах, після яких у неї сім років не було місячних.
Неможливо бодай приблизно підрахувати, скільки німкень від дівчаток до бабусь стали об'єктами цієї гуманітарної місії. Більшість після війни воліла мовчати. Габі Кьопп, проживши — за її ж визначенням — "напівжиття", позбавлене сексуальності й кохання, зате сповнене нічних кошмарів і сеансів психотерапії, аж перед смертю наважилася видати книжку на основі щоденника "Навіщо я народилася дівчинкою?". За іронією долі, місцем її спочинку став цвинтар у Карлсгорсті, поблизу "Німецько-російського музею", в якому великий друг путінського народу й любитель російського газу, а за сумісництвом ще й президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр виступив 18 червня з примирливою промовою.
Шнайдемюль-Пілу з околицями брала серед інших 311‑та стрілецька дивізія. Одним із її бійців був Ніколай Нікулін. Як і Габі, юний Ніколай, який опинився на фронті у 18 років, занотував по гарячих слідах дещо з пережитого. Після війни обоє заховали до сприятливіших часів свої записи, зайнялися наукою, захистили докторські дисертації. Вона — з фізики, він — із мистецтвознавства.
Тільки, на відміну від Кьопп, Нікулін не міг поділитися своїми травмами із психоаналітиком. Тому значно раніше за неї — 1975 року — відчув, що мусить вдатися до письмового самолікування і "вишкребти із закутків пам'яті мерзоту, каламуть і свинство, які там глибоко засіли". Так постали його "Спогади про війну". Автор писав для себе, без надії на публікацію. Втім усе одно боявся, що рукопис прочитає хтось сторонній, а тому "жахіття війни в ньому пом'якшені, наймоторошніші епізоди просто не згадані".
Але й згаданих цілком досить, щоб уявити собі масштаб червоноармійської гуманітарної місії. Масовий алкоголізм, зґвалтування, пограбування і нищення всього, що не вдавалося вкрасти, бо вже не було куди пхати. Розстріляні ешелони з біженцями. Розстріляні немовлята на вокзалах і стада корів у полях. Про такі дрібниці, як принципове ігнорування клозетів і турніри з накладання куп у книжкові шафи чи порцелянові сервізи, нема що й говорити. "Російські мужики перетворилися на чудовиськ. Армія принизила себе. Нація принизила себе. Вийшов нацизм навпаки", — пише Нікулін.
Гаразд, німці на окупованих східних землях також поводилися з мирним населенням інакше, ніж у Парижі чи Брюсселі. Епідемія ідіотизму, яка охопила на підступах до Берліна лави воїнів-переможців, привабливішою від цього не стає, але принаймні їхню жорстокість можна було би пояснити спрагою помсти за нацистські злочини. Чого однак Нікулін пояснити не здатен — це того факту, що від самого 22 червня 1941 року червоноармійське командування ставилося до власних "іванів" набагато жорстокіше, ніж до "фріців", щодня посилаючи на гарантовану загибель десятки тисяч мимовільних будівельників комунізму. Це головна тема його спогадів: "Дурне, безглузде вбивство наших солдатів… Ця селекція російського народу — бомба сповільненої дії: вона вибухне через кілька поколінь, у ХХІ чи ХХІІ столітті, коли відібрана й виплекана більшовиками маса покидьків породить нові покоління собі подібних". Як у воду чоловік дивився.
Що має на увазі маса передбачених Нікуліним покидьків, погрожуючи Європі гаслом: "Можемо повторити"? Зґвалтування? То ним погрожувати зайве: Путін уже віддавна переважно цим і зайнятий.
Чи йдеться знову про взяття Берліна? Це було б непогано. Радянський Союз у Другій світовій війні втратив майже 42 млн своїх громадян, якщо вірити даним Держдуми. Цар Пірр після битви з римлянами сказав: "Ще одна така перемога — і я залишуся без війська". Щоправда, однієї перемоги нині буде замало. А от якби Росія здобула ще дві такі, як у війні з Німеччиною, то цього б якраз вистачило, щоб газова гангрена нашої планети побєдобєсно самоампутувалася й дала можливість людству хоч трохи пожити по-людськи.
1 
1
Коментарі