Українська опозиція ділиться на тих, хто бореться із сьогоденням на боці минулого, і тих, хто бореться з ним на боці майбутнього.
Приводів не любити сьогодення — хоч відбавляй. Можна не любити президента — за Мальдіви. Генпрокурора — за Сейшели. Верховну Раду — за дилетантство. Уряд — за корпоративність. Усіх разом — за корупцію. Можна не любити Автодор — за підвіску. Адмінпослуги — за неповороткість. Суди — за те, що "місце прокляте". Зрештою, було б дивно любити все те, що краде наші нерви, час і гроші.
Наша реальність не заслуговує на симпатії. Її потрібно поліпшувати. Питання в тому, на чиєму боці вам пропонують грати проти теперішнього. На боці минулого чи майбутнього.
Колективне минуле може називатися опозицією. Може дошкульно і правильно критикувати реальність. Але це не скасовує того, що когорта "колишніх" хоче змінити сьогодення заради повернення минулого.
Ми жили в ньому чверть століття. Колоніальний статус — від сфери культури до економіки. Буфер, позбавлений права обурюватися своїм статусом. Ностальгія як повістка дня. Тотальне знищення спільного в ім'я невеликого списку обраних.
Ми почали вибиратися з болота лише чотири роки тому. По суті, наш 2018-й — це всього лише 1995-й. Той, яким він повинен був бути, якби 1991-го країна здобула реальну незалежність. Порівнюєте Україну із сусідами — робіть поправку на час.
Якщо вам пропонують мир ціною капітуляції — це минуле. Знеболювальне замість лікування — це минуле. Бути пасивними — це минуле. З таким успіхом можна критикувати патрульну поліцію, пропонуючи відродити ДАІ.
Минуле намагається стерти різницю між собою і майбутнім. Але його завдання — не рухати країну в завтра, а повертати її у вчора.
Усе, що сталося з нами чотири роки тому — стало підсумком минулого. Анексія Криму, вторгнення на Донбас, інфляція і криза стали не стартом нової епохи. Вони стали спадщиною попередньої. Її закономірним фіналом. Підсумком правління тих, хто чотири роки тому вибирав в авіакасах між Москвою і Віднем.
У минулого може бути багато імен. Минулим можуть бути "екси" й ті, хто годувався з їх рук. Олігархи. Чиновницьке лобі. Судово-прокурорська каста. Обивателі, які мріють про Сталіна. І ті, які мріють про "чистоту нації". Кожен із них може бути точним у діагнозах. Питання лише в рецептах лікування.
Виносити вирок теперішньому — легко. Особливо, коли воно того заслуговує. Значно важливіша та реальність, яку автор критики вважає бажаною. У тій же Росії Володимира Путіна критикують ті, хто вважає, що він "надто Путін", і ті, хто впевнений, що він "недостатньо Путін". Між ними прірва.
У битві минулого із сьогоденням я буду на боці сьогодення. Інакше майбутнє ніколи не настане.
4 
35413
Коментарі