Львівська туристична фірма "Аратта-тур" відкрила маршрути маловідомими історичними місцями Галичини, Волині та Закарпаття. Серед них — у село Підкамінь Бродівського району на Львівщині. Одноденна поїздка туди коштує 20 гривень.
Їдемо зі Львова київською трасою великим комфортним автобусом.
— Про монастир у Підкамені мало хто знає, — каже директор фірми Ігор Хома, 30 років. — Я відшукав його випадково, коли був у Почаївській Лаврі. Серед дерев удалечині побачив купол. Виявилося, це дзвіниця підкаменського монастиря.
За Бродами повертаємо праворуч — як на Тернопіль. Підкамінь — за 20 км. Зупиняємося біля підніжжя гори, на якій стоїть давній монастир. Далі крутою стежкою йдемо пішки. Нам по дорозі з місцевими мешканками — 54-річною Любою та 61-річною Ганною. Сестри тримають в руках букети ірисів.
— Хочемо замовити службу Божу за батька. Завтра буде річниця, як він помер, — каже Люба.
— То там є діюча церква? — запитую.
— Велика церква закрита, відправляють у маленькій, — пояснює жінка. — Там живуть монахи, вони вам покажуть.
Піднялися на гору. Жінки захекалися, зупинилися перепочити. Внизу видно навколишні села, що простягнулися на 30–40 км. Далеко виблискують куполи Почаївської Лаври. Краса незвичайна! На пагорбку біля оточеного валами монастиря видно величезний камінь, навколо нього — кам"яні хрести.
— Це той камінь, від якого назва села пішла. Він 24 метри заввишки, — каже Ганна. — Дітиська цілими днями лазять по ньому, як по драбині.
— Старі люди кажуть, що чорт хтів на Лавру камінь кинути, — перебиває сестру Люба, — але не встиг: когути закукурікали, тому він покинув каменюку тут. Мій онук Антон каже, що чує з каменя якусь музику. Певно, то церковний хор.
Антон каже, що чує з каменя якусь музику
Підходимо до монастиря. Його оточують 8-метрові фортечні мури з круглими баштами. Великі металеві ворота зачинені. Стукаємо. Відчиняє чоловік у темно-синьому костюмі й чорному гольфі. Це 64-річний брат Василь. Запрошує пройтися монастирським подвір"ям.
Посеред двору стоїть висока колона з позолоченою постаттю Богоматері.
— Ця фігура сама оновлюється, — розповідає монах. Ще кілька років тому вона була чорною, а тепер бачите: сяє, як сонце.
За фігурою видно дзвіницю. Ліворуч — собор з каменю і цегли. Стіни сірі, облуплені. На куполі під шатром стоять фігурки святих, нагорі — корона.
— У XVIII столітті в монастирі було 150 ченців. Прочани їздили сюди з усієї Європи, щоб уклонитися чудотворній іконі Богородиці. 1725 року папа Бенедикт ХІІІ прислав золоті корони для тої ікони. У Підкамені зібралося двісті тисяч людей. 56 гармат салютувало образові! До 200-річчя цієї події на куполі розмістили корону. Вона збереглася.
На другому поверсі будівлі нині живуть п"ятеро монахів та настоятель монастиря отець Митадей. Ченці моляться у маленькій церкві. Влаштована вона в колишній монастирській каплиці. Під храмом колись була крипта, де ховали померлих монахів. Торік з неї теж зробили церкву. Нині тут моляться за померлих.
— Іноді чуємо дивний шурхіт, — каже брат Василь, спускаючись кам"яними сходами. У підземеллі темно і сиро, пахне ладаном. — Це душі монахів гуляють тут ночами. Ченці, які за життя згрішили, просять за них молитися.
У храмі була в"язниця, конюшня й гараж
За радянської влади у підкаменському монастирі була тюрма. Щоб не замерзнути, взимку в"язні палили лавки, навіть ікони та вівтар. Але дерев"яне розп"яття XVIII ст. врятували. Перекинули його через мури, а місцеві жителі переховували. Повернули розп"яття вже в 1990-х роках, коли в монастирі знову оселилися ченці.
У 50-х роках ХХ століття в"язницю закрили, собор використовували як конюшню і гараж для тракторів. На території монастиря у двоповерховому помешканні монахів відкрили психоневрологічний інтернат закритого типу.
7 
35413
Коментарі