"Підкручував годинник, аби робітники довше працювали"

 

— Батько гостював у мене три тижні. Постійно мав куди піти і що подивитися. А побаченої червоної цегли, казав, вистачить на ціле життя, — розповідає Ольга Легчиліна про польську Лодзь. Три роки тому з дитиною та чоловіком переїхала сюди із Херсона. Працює в туристичній галузі.

До Лодзі — 2 години автобусом від Варшави. Це третє за населенням місто. Не схоже на інші польські. Впадають в око широкі вулиці й просторі площі, сучасна архітектура й червоні стіни колишніх фабрик. Одні — відновлені, решта чекають на реконструкцію.

— До 1820-х Лодзь була сільськогосподарським містом, розказує гід 60-річна Анна Джевецька на території колишньої фабрики. Її перебудовують під офісно-розважальний центр. Стоїмо на оновленій площі біля старого преса завбільшки з невеликий трактор. Його використовували у виробництві технічних тканин. Тоді в пошуках місця для великих підприємств звернули увагу на Лодзь. Була для цього зручною. Має ліси і 19 річок. Останні важливі для текстильної промисловості. Сюди приїжджали охочі відкрити бізнес, поставити фабрику.

— Понад 150 років Лодзь жила за рахунок текстильної промисловості. Сьогодні всі фабрики не працюють. Занепали у 1990-х. Не відповідали потребам часу. Були завеликі, їх дорого утримувати, — розповідає 41-річний Томаш Коралевський, директор Лодзької туристичної організації. — Вирішили давати їм нове життя і функції. При цьому максимально зберегти архітектуру. Це називається ревіталізація.

Спершу переробили стару пожежну частину під офісний центр. Потім французька фірма на території фабричної імперії Ізраїля Познанського відкрила торговельно-розважальний центр "Мануфактура". Його відвідують 18,5 мільйона людей щороку. В інших старих фабриках стали виникати готелі. Теплову електростанцію переобладнали на центр науки й техніки з планетарієм. Але зберегли устаткування, щоб показувати виробництво електрики.

У суботу на під'їзді до комплексу "Мануфактура" утворюється затор.

Дорогою від паркінгу минаю потік людей із пакетами й морозивом. На ринку завбільшки 4 га — фонтани й лавки. Площа оточена колишніми цехами. Сьогодні в них магазини одягу, ресторани, центр сучасного мистецтва. На даху — басейн із скляними стінами та підлогою, що дозволяє розглядати краєвид. Комплекс займає територію 38 футбольних полів.

У ХІХ ст. тут була гігантська текстильна фабрика підприємця Ізраїля Познанського.

— Він мав комплекс неповноцінності. Про його жадобу до грошей ходять легенди, — розповідає Ольга Легчиліна. — Нібито хотів викласти підлогу 10-рубльовими монетами. Написав лист російському царю, чим краще класти догори — гербом чи портретом імператора. Той наказав — ребром, щоб ні по тому, ні по тому не топтатися. На цьому ідея й зупинилася. Також розказують, що підкручував годинник на фабриці, аби робітники довше працювали.

Проходимо повз каси кінотеатру, через непримітні двері — й вузькими сходами піднімаємося в Музей фабрики. Експозиція починається з гілочки бавовни. Далі — весь процес виробництва. Гід вмикає ткацький верстат. Машині 140 років. Вона голосно й ритмічно стукає. Рамка з нитками ходить туди-сюди.

— Одночасно в цеху працювали до 4 тисяч машин, по 16 годин, — каже гід. — Працівники втрачали слух, боліли суглоби на ногах, бо постійно стояли. Мали запалення очей — тут був густий пил. Працювали діти 13–14 років. Тільки вони могли залізти в деякі місця машини й почистити.

У Лодзі скрізь зустрічаю будівлі з червоної цегли — фірмової ознаки міста.

— Тут знайшли підходящу для цегли глину, — розказує гід Анна Джевацька. — Моя бабця жила в тогочасній кам'яниці. Стіни були завтовшки 1,5 метра. В коморі так холодно, що не потрібен був холодильник. 1945 року поряд розірвалася бомба. Стіни вціліли. І досі стоять.

Неподалік центру міста починається квартал двоповерхових довгих будинків червоного кольору. До них переходять дорогу молодята зі свідками й фотографом.

— Тут популярне місце для весільних фотосесій, — пояснює Пьотр Мілек.

Район "Ксенжи Млин" — комплекс колишніх текстильних фабрик. Його збудував найбагатший фабрикант Польського Королівства німець Кароль Шайблер у 1820-х. Окрім виробничих приміщень, збереглися червоні будівлі складів, пожежна частина, лікарня, школа. Комплекс хочуть внести у список ЮНЕСКО.

Частина приміщень — після ревіталізації. Тепер у них офісні центри й готелі. Почали відновлювати житлові будинки. Тут буде дороге й престижне житло зі зручностями. Людей на час робіт переселяють у відремонтовані кам'яниці в центрі. Потім вони можуть сюди повернутися. Але найбідніші на це не погоджуються, бо доведеться більше платити за комуналку.

У 1990-х без роботи опинилися працівники фабрик. Безробіття сягало 25%. Багато виїхали до Варшави, Німеччини та Англії й не повернулися.

— Люди пішли у сферу обслуговування — готелі, заклади харчування. Виникли невеличкі родинні фірми одягу, що могли легше пристосуватися до потреб ринку. Наприклад, марка жіночого вбрання "Моннарі" має крамниці по всьому світу, — говорить Пьотр Мілек. — Молодші знаходять себе у ІТ-сфері. В Лодзі збирають техніку "Бош", "Сіменс", комп'ютери "Делл". Місто в самому центрі країни. Тому навколо багато складів, що дають робочі місця.

Сьогодні безробіття становить менше 5%. Середня зарплата — 4,6 тис. злотих — майже 30 тис. грн.

Центральна вулиця Пьотрковська — одна з найдовших у Європі, 4,2 км. Обабіч стоять старі будинки колишніх фабрикантів.

— С нас раньше смеялась вся Польша. Мол, мы — город одной улицы, — каже В'ячеслав Яцевич, років 40 на вигляд. Він власник турфірми і шкільний учитель релігії. У 1990-х переїхав до Лодзі з Білорусі.

Близько 19:00 Пьотрковською повз освітлені вікна ресторанів походжають компанії. Часом проїде таксі чи поліція. Для решти машин рух обмежений. Лише вранці до 11:00 можуть доставити продукти в заклади. Таких на Пьотрковській — понад 100.

— Раніше Лодзь була містом барів. Приїжджали люди навіть із Варшави, — розказує В'ячеслав.

Мешканці Лодзі ходять у ресторан щонайменше раз на тиждень. Люблять відзначати родинні події. Незаможні замовляють для гостей одну страву і по келиху шампанського. За решту кожен платить сам.

За Пьотрковською, біля великого оглядового колеса, заходжу в ресторан "Старий ринок 2". Зали оформлені в довоєнному стилі. У меню популярні польські закуски. Їх осучаснили. Смалець зі шкварками присмачили яблуком. Тартар із сирої яловичини за 36 злотих (230 грн. — ГПУ) приправили домашніми маринадами, подають із грибним кетчупом і маринованими пелюстками троянд. На перше пропонують лодзьку "заливайку". Суп готують на житньому заквасі. Кладуть картоплю й гриби. У "Старому ринку 2" також додають кров'янку і копчений сир.

— У Польщі щороку з'являється тисяча сортів пива. Ми за 11 років існування вигадали 200 назв. Відомі дивними смаками — пиво з оселедцем чи із хріном, — каже власник невеликої броварні "Національна пивотека" Міхал Бжежкевич.

Приносить келих із темним пивом — "Баутським портером". Має яскравий солодкий присмак темного квасу.

— У ньому кілька місяців плавала порізана бочка з-під хересу, — каже. — Це дає копчений, солодкий або фруктовий присмак.

Маємо пиво по 200 злотих (1,3 тис. грн. — ГПУ) за пляшку. Воно стояло по черзі у трьох бочках. Потім ще настоювалося три роки. Тому стільки коштує.

18 мет­рів зав­ви­шки ростуть дерева у пальмо­вій галереї Лодзі. Деяким — більше 130 років. Належали фабрикантам та царським чиновникам.

Горілка на слимаках виводить каміння

Під офісно-розважальний комплекс "Конесер" перебудували колишній горілчаний завод у Варшаві. Розташований на правому березі Вісли у районі Прага.

Завод звели наприкінці ХІХ ст. Тоді це була територія Російської імперії. Виробництво заснували, щоб забезпечити військо алкоголем. Тут винайшли найпопулярніші польські горілки. 1927-го — "Люксусову", через рік — "Виборову". У червні торік відкрили Музей польської горілки.

— Традиційна горілка може бути лише з жита, пшениці або картоплі, — розказує Кароль Карасевич. — 90 відсотків польських горілок роблять із зерна. Картопля дорожча, складніша у вирощуванні та зберіганні.

— Спершу горілку використовували як лікувальний засіб від застуди, для вибілювання шкіри від веснянок. Настояною на слимаках виводили каміння з нирок, — підходить до банок, які можна повернути і прочитати рецепт горілки на якусь хворобу — тахікардію, отруєння, тиск. На інтерактивному табло можна самому зібрати горілку з різних складових і дізнатися, від чого буде помічна.

— Не варто подавати напій із морозилки, — застерігає Кароль. — Найкраще відчувається його букет за 6–8 градусів тепла.

×