У відбірній групі, де національна команда України виборює право на участь у Кубку світу-2010, є дві категорії команд. Казахстан та Андорра грають виключно за олімпійським принципом: головне — не перемогти, а взяти участь. За півтори путівки до Південної Африки ведуть боротьбу команди Англії, Хорватії, України та Білорусі.
У турнірі цих чотирьох команд українці подолали третину шляху, зігравши вдома з білорусами та хорватами й набравши чотири очки. Арифметично результат не такий уже й поганий, але, згадавши гру нашої команди, набратися оптимізму не вдається.
Якщо в матчі проти Білорусі наша збірна хоча б намагалася будувати атакуючу гру, то проти Хорватії на поле вийшов захисний варіант. Було зроблено все можливе, аби забезпечити надійність захисту. Центральним оборонцям Чигринському та Михалику допомагали Тимощук та Левченко, а крайніх захисників Шевчука та Ярмаша надійно підстраховували Голайдо та Назаренко. Попереду залишилися Алієв та Шевченко.
Проти Шевченка завжди грало троє захисників
Задум наших тренерів полягав, напевно, у тому, що технічний Алієв мав або виводити на завершальний удар Шевченка, або намагатися забити сам. Це все було б логічно, якби українці грали на виїзді проти суперника, який нападає командою і дає простір для контратак. Хорвати ж у Харкові йти вперед не поспішали. Проти Шевченка завжди було щонайменше троє захисників, а Алієва надійно закрив його партнер по київському "Динамо" Вукоєвич.
Як наслідок забивати м"ячі або хоча б бити по воротах у нас було нікому. У тих поодиноких випадках, коли Шевченкові вдавалося-таки видряпати м"яча на чужій половині поля й просунутися з ним уперед, віддати передачу було нікому. Показовими були два епізоди: коли на передачу Шевченка з середини поля вибігав опорний півзахисник Левченко, який за визначенням не міг зіграти в тих епізодах так, як справжній форвард. Саме Левченко посів у нашій команді місце другого нападника, який мав би виходити на гострі передачі й або завершувати атаку, або скидати м"яча під удар комусь зі своїх партнерів, які "підтягнулися" б із центра поля. Отже, тренер збірної України свідомо "розміняв" гравця атаки на руйнівника. І саме тому нічого серйозного попереду наші за матч так і не створили.
Якщо Михайличенко хотів би будь-що виграти, він мав би випустити у другому таймі ще одного нападника замість одного з опорних півзахисників. "Свіжий" форвард міг би дати українцям перевагу на чужій половині поля і, не виключено, забив би, чи віддав результативну передачу. Цього зроблено не було. Українці вирішили зберегти нічию в підсумку, ледь не програвши. Наступного року Україна гратиме з Хорватією та Білоруссю на виїзді. Може, тоді обрана тактика принесе успіх?
4 
35413
Коментарі