"Говорят — футбольный клуб "Фиорентина" предлагает миллион за Бышовца". Ці рядки з пісні Володимира Висоцького, написаної восени 1969 року, нині дуже актуальні. І не тому, що автор був знавцем футболу. Висоцький знав життя. Цього досить. Барду було відомо: європейські клуби хотіли б запросити до себе наших футболістів, але ніхто їх туди не відпустить. Тому ціну можна називати будь-яку, все одно перевірити неможливо.
Сьогодні при переходах футболістів між нашими клубами ходять якісь гроші. Але вони не мають нічого спільного з ринковою ціною того чи іншого українського гравця, та й розголошуються далеко не завжди. Причина очевидна: ринкова ціна може бути тоді, коли є ринок. Там де ринок є — ціни відкриті, і їх ніхто не приховує. Там де ринку нема — ціни беруться невідомо звідки і невідомо як платяться. Приблизно, як наші внутрішні ринки бензину та природного газу. Ринок бензину є, тому з ціною на бензин усе просто і ясно. Ринку природного газу немає, тому з його ціною нічого не ясно. Зате навколо нього крутяться шалені мільйони.
Вони ж крутяться й навколо наших футболістів. Але їхню внутрішню ціну визначають, швидше, амбіції власників клубів. Ціна може бути, наприклад, у дортмундської "Боруссії", яка, заробивши грошей на продажу Ґьотце, купила навзамін Мхітаряна.
Ціну українського футболіста може визначити лише європейський ринок. Російський не пропонувати. І хто з наших був в останні роки проданий до Європи за гроші? Не будемо про Чигринського. То був обопільний конфуз "Барселони" та "Шахтаря", з якого клуби вийшли шляхом, усю правду про який ніхто й ніколи не дізнається. Нові ж європейські трансфери наших хлопців навряд чи ймовірні.
Причин є декілька. Назву основні. Перша — Рінату Ахметову і його "колегам" гроші за найкращих українських футболістів не потрібні. Навіщо, коли навзамін треба буде купувати іноземця? Друга — наші футболісти мають в Україні більше, ніж вони б мали, наприклад, в Англії. Тому що там — податки. Та й навіщо умовному Коноплянці вбиватися на полі в Англії 50 разів на рік, ризикуючи бути освистаним? Удома, за ті ж гроші, треба грати вдвічі менше, причому по-справжньому напружуватися лише кілька разів за сезон, а не по два рази на тиждень. У європейських чемпіонатах немає грудневої відпустки, яку наші хлопці звикли проводити на теплих океанах. За гроші, що їм платять тут, можна мати те ж саме, що й, наприклад, у Франції, та ще й жити вдома.
Це довели своєю біографією колись провідні гравці нашої національної збірної Андрій Воронін та Анатолій Тимощук. Обидва не змогли ані здобути собі місце в основних складах європейських топ-клубів, ані стати справжніми європейцями. Тому, за першої можливості, з радістю поміняли Європу на Росію, що відрізняється від України лише розміром зарплатні.
І останнє. Чи можуть умовні Ярмоленко, Хачеріді, Коноплянка, Гармаш, Зозуля, Ракицький гарантовано стати провідними гравцями "Барселони", "Реала", "Мілана","Інтера", "Ліверпуля", "Арсеналу"? Гадаю, навряд. Тоді навіщо туди їхати й ламати налагоджене й комфортне життя "української футбольної зірки"?
3 
1
Коментарі