Гівнюк під прапором

Чи прославляє Роджер Федерер, найкращий тенісист світу останнього десятиліття, свою рідну Швейцарію? А його вічний опонент Рафаель Надаль прославляє Іспанію? А великий футболіст Зінедін Зідан, який другий десяток років живе і працює в Іспанії, прославляє рідну Францію? А бігун Усейн Болт прославляє рідну Ямайку?

Думаю, що названі й неназвані видатні спортсмени прославляють насамперед спорт, а потім себе, подаючи приклад молоді й заробляючи великі гроші. А те, що вони виступають під прапором своїх країн, цілком нормально. Так само як нормально виходити на спортивні арени в належному спортивному одязі. А за кого їм ще виступати?

Коли ж хто-небудь із них зробить чи скаже щось недоречне, його за це критикуватимуть насамперед саме на батьківщині, а вже потім деінде. І це нормально. Ніхто у Швейцарії не скаже — відчепіться від Федерера, він своїми перемогами зробив для країни більше, ніж ви всі разом узяті. Тому що казати так — глупо! Спортивні перемоги приємні будь-якій країні, але репутацію держави у світі здобувають зовсім не спортсмени.

Тоді чому після кожного сумнівного вчинку українського спортсмена ми починаємо не критикувати його за це, а навпаки — возносити до небес за його перемоги? Чому він у відповідь замість вибачень за сказану чи зроблену дурницю заявляє, що ми маємо йому уклінно дякувати за те, що він виступає за Україну? І вслід за цим тисячі українських "уболівальників" готові за це кланятися йому в ноги і прощати ту ж саму зневагу до української мови, якою більшість наших спортивних "героїв" за все життя жодного слова за безплатно не сказали?

Не наводитиму конкретних прикладів, самі добре знаєте їх. Зауважу інше — процент безсовісних, безпринципних, продажних і просто дурнів серед українських спортсменів точно такий самий, як і серед політиків, студентів, артистів, газоелектро­зварювальників, військових, журналістів, продавців-консультантів тощо. З усіх названих і неназваних представників нашого славного народу ми запитуємо за їхні вчинки. Причому запитуємо часом дуже гостро. Критикуємо, зневажаємо, проклинаємо. Усіх, окрім спортсменів, серед яких кожен, перепрошую, гівнюк, отримує довічну індульгенцію, вдягнувши форму української команди чи ставши під прапор України. Чому ми не запитуємо з них за їхні ганебні публічні вчинки, особливо в теперішній час? Тому що вони прославляють Україну?

Гадаю, що від цієї словесної конструкції вже давно слід відмовитися. Прославляємо Україну ми всі, коли працюємо на благо нашої батьківщини та захищаємо її від ворога. А коли ми робимо протилежне — ми нашу батьківщину ганьбимо, ким би ми не були і кому би колись не набили пику на рингу. А коли ми цього не розуміємо і прощаємо обвішаних медалями гівнюків, то не варто дивуватися тому, як ці гівнюки ставляться до України. А значить — і до нас усіх.

×