"Хіба внутрівєнне не зроблять, а прості уколи натренувалися"

 

— Таня-фельдшер на зміну йшла, чи верталася з роботи, двору не минала — хвіртку відчинить, гукає, як здоров'я, бабушка? І тепер усіх спасає, — каже 77-річна Марія Несвіт із села Чернечий Яр Диканського району. Опирається на дві палиці. — Недавно прихватило, думала, й кончуся. Діти повезли в Диканьку. Назначили купу лікарствів. Добре, Таня-фельдшер согласилася, на дому крапельниці ставила. Після роботи йшла до мене, сиділа пошти 2 години, доки прокапає.

Рік тому у Чернечому Яру й у сусідньому селі Писарівщина закрили фельдшерсько-акушерські пункти. До лікаря люди мусять їхати у Великі Будища чи Диканьку. Це від 3 до 10 км. Почали звертататися до місцевих. Найчастіше кличуть колишнього фельдшера Тетяну Кіт або двох жінок, які в Диканьці працювали медсестрами. За укол платять 10 грн, за крапельницю 30 або віддячують продуктами.

— Поначалу багато приходили, просили тиск поміряти, укола дати, — каже 43-річна Тетяна Кіт. — А це вже самі понавчалися — хіба внутрівєнне не зроблять, а прості уколи натренувалися. Телефон постійно при мені. Дзвонять багато, питають, як оце болить, що краще випити. Тут усіх знаю, сама більшість лікувала, то й допомагаю.

У Чернечому Яру живуть 350 людей. У центрі села невеликий продуктовий магазин, далі вулицею — занедбаний дитячий садок і руїни колишнього ФАПу. Школи немає.

— Як була лікарня, двічі на рік ходив на капельницю і майже щодня міряти давлєніє. Серце хворе, треба контролірувати. Раз прийшов, фельдшер дала укола, каже, це вже останній раз, купуйте, Степанович, лікарство, бо вже й холодильника з больниці забрали. Закривають нас, — виходить із хати Микола Галушка. З виду, років 80. Говорить голосно, бо майже втратив слух. — Син щодня приїжджає, давлєніє міряє. Спеціально апарат купив. А лікарство як призначила рік тому фельдшер, то досі п'ю. Півроку тому приїжджала дєтський врач, осмотр робила стариків. Кажу їй, назначте курс уколів. А вона: як знайдете людину, щоб дома поробила, тоді призначу. Син шукав. Більше тижня жіночка ходила. Як погано робиться — сам собі лікар. Людям дали чотко понять, тепер Будище вас лічитиме, а як ні — ідіть до ями.

Аптеки у селі немає. Медикаменти купують через знайомих і родичів у Полтаві, Диканьці та Великих Будищах. Пристрій для вимірювання тиску є майже в кожного у дворі.

— Без лікарні живемо — не тужимо, — каже з іронією Денис, закочує до двору велосипед "Україна". Назустріч виходить його бабуся 73-річна Галина Дениско. — Он бабця натирає ноги спиртом і плаче ночами, бо других лікарств немає.

— До Будища чи Диканьки їхати далеко. Автобус буває тільки раз на день, — каже Галина Дениско. — Зате в село унадилися аферісти. Приходжу колись до сусідки, по телефону балакає. Якась фірма з Києва обіщає привезти на дім лікарства на 1800 гривень. Сусідка согласилася. Їй все привезли, а за тиждень знову кажуть, шукай, бабо, стільки ж грошей, знову привеземо. Хоч у сусідів позичай, щоб сума була. То ледь віднадили їх. Так приїхали другі — зібрали бабушок на хаті, показують апарат, що масажі робить. Як походиш із ним — будеш здоровий. Тільки стоїть 845 гривень. А в онука спина хвора. Як замітили дядьки мій інтерес, не відчепилися, доки не купила. А другим пенсіонерам таке саме за 900 гривень продали. Толком апарат той не поміг. Все одно до врачів треба їхати.

— Ага, поки доїдеш до лікарні, то й дуба даси, — підходить Денис. — Пару тижнів тому у Будищах у дядька серце схопило. Визвали "скору" з Диканьки. Ждали-ждали, нікого немає, поїхали їй назустріч. На середині дороги перестріли "скору", а дядько вмер.

У двір заходить сусідка 78-річна Олександра Гурман, тягне возик із кабачками і грушами.

— Ми всі самолічки, — каже. — Поки була лікарня в селі, сестра ходила до фельдшера. Тоді стала робити настоянки з чистотіла, берези, сосни, різних трав. Скільки їй приказувала, треба знати кислотність, давлєніє. Долічилася, що висохла, як билина, а живіт і ноги напухли. Отак і померла, ще дев'ять днів не відсвітили.

Сільська рада планувала відкрити у Чернечому Яру аптеку, торгувати ліками кілька годин щодня. Хотіли щоб у ній чергував фельдшер. Коли почали оформляти документи, зрозуміли, не в силі виконати всі вимоги.

На Полтавщині торік закрили 43 ФАПи. Найбільше у Новосанжарському і Семенівському районах — по вісім.

300 жителів у селі має бути, щоб працював ФАП. Для роботи потрібно хоча б два працівники — фельдшер і санітарка. З обладнання — холодильник, ваги, фонендоскоп, препарат для вимірювання тиску, ліки для першої допомоги. ФАПи здебільшого працюють до 15.00. Якщо віддалений від села, місцева влада має організувати під'їзд. На Полтавщині після реформи лишилося 578 фельдшерсько-акушерських пунктів. Частину з них переобладнали із сільських лікарень. Шість років тому на Полтавщині було 744 ФАПи. Щороку їх закривають до півсотні.

×