"Тут краще не розмовляти українською"

 

Напередодні кримського "референдуму" 16 березня правозахисник Олександра Дворецька заявила, що в Криму під приводом захисту російськомовного населення почали масові переслідування україномовних. Етнічні українці становлять 23% населення Криму. Вони — найбільш незахищена етнічна група, вважає Дворецька.

Протягом тижня перед референдумом зникли 14 людей, серед яких лідер Автомайдану Олексій Гриценко — син нардепа Анатолія Гриценка. Їх викрадали переважно місцеві самооборонці та дружинники. 20 березня сина нардепа і шістьох заручників відпустити. Доля решти — невідома.

— Слава Україні!

— Героям слава!

На залізничному вокзалі Севастополя зустрічають 23-річні Олена та Олександр, 24-річний Віктор.

— Тут краще не розмовляти українською, — каже за кілька хвилин Олександр. — Тому що у разі чого — ми тебе не знаємо, — жартує.

— Ти зі своїм взуттям дуже палишся, — Віктор вказує на чоботи, що після 20 лютого на Майдані (силове протистояння в центрі Києва, під час якого загинули близько сотні людей. — "ГПУ") стали більше чорні, ніж жовті, не відчищаються.

На вулицях портового міста російські прапори. Раніше їх теж було чимало — тут базується Чорноморський флот Росії. Місцеві вішають прапори на вікна, чіпляють на мотузки з білизною та встановлюють на дахах, воротах. Інколи у поєднанні із севастопольським чи "колорадським" прапором. Всі триколори на вигляд — як щойно куплені.

— Ще кілька днів тому на цьому будинку висів жовто-блакитний, — Олександр показує на кількаповерховий дім. — А вже й там нема. Почали знімати україномовні таблички з адмінбудівель — СБУ та міліції.

Площа Нахімова — майже в центрі міста. У робочий день біля постаменту лежать кілька гвоздик.

Із 17 листопада біля площі був місцевий Майдан. Щотижня приходили люди — спочатку незгодні з відмовою від євроінтеграції, а потім — зі свавіллям влади. До пам'ятника підійти не могли через проросійські сили на площі.

— Виходили 150–200 активістів. Це багато для нашого міста, — каже Олена. — Тих, хто підтримував Майдан, було більше. Тільки вони пасивні.

— Багатьом страшно. Кожен переймається за своє життя, — додає Віктор.

— Ми намагалися не дуже світитися, — розповідають Олександр та Олена. — Стояли завжди з іншого боку вулиці.

Олександр виріс у Севастополі.

— Тут української мови мало, але з дитинства любив читати українською. У бабусі з Волині було чимало таких книжок. Почав помічати, що тут штучно нагнітають антипатію до всього українського.

Після референдуму будь-які акції припинилися. Активісти бояться публічно висловлювати думку. Висловлюватися проти Росії — табу. Будь-які акції під синьо-жовтим прапором сприймають з ­підозрою.

— На останньому зібранні 9 березня, коли відзначали 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, ми бачили, як козачки та самооборонці фотографували, фіксували на відео тих, хто стояв на мітингу. Вони складають список незгодних. Почали шукати інакодумців через інтернет — звертають увагу на підписи в соцмережах, фотографії. Повернулися доноси.

Олександр закінчив Севастопольський університет ядерної енергії та промисловості. Кілька років працює за спеціальністю в чорнобильській зоні. Гнучкий графік роботи дозволяє приїжджати додому. Під час Майдану був у Києві, в таборі "Правого сектора". Боїться, що через конфлікт у Криму втратить роботу, якщо виникнуть проблеми з проїздом на материкову частину України.

— Якщо невчасно приїду на роботу, одразу можуть "попросити".

Олена — екскурсовод у Криму. Її фірма 12 років співпрацює з польськими туристами. Цьогоріч власник вирішив розширити географію — організовує тури для росіян. Та цей сезон майже втрачено.

— Від поляків замовлень нема, вони вичікують, як розвиватиметься ситуація. Росіяни звикли їздити сюди на відпочинок. За що жити потім — невідомо. Раніше, працюючи з травня по жовтень, мені вистачало грошей на наступні півроку, до нового сезону.

Найближчого майбутнього не планують. Мовляв, події розвиваються занадто стрімко. В одному Олена з Олександром одностайні — громадянства Росії не братимуть.

— І виїжджати звідси не хочемо. Головне, щоб Україна зробила все можливе дипломатичним шляхом, аби мінімізувати незручності, які виникнуть між Кримом та материком.

Артилерійська бухта — одна з туристичних візитівок міста. Час від часу з'являються хлопці у камуфляжі без розпізнавальних знаків, деякі з пляшками пива. Це само­оборона, в яку набирають місцевих.

На набережній до нас приєднується Антон.

— У мене на головній сторінці "ВКонтакте" на фото була жовто-синя стрічка. Через це невідомі дзвонили та надсилали повідомлення з погрозами, що вб'ють і заріжуть. Востаннє — майже два тижні тому.

На його куртці висить значок пацифік у вигляді кулака, що розбиває автомат. Для "народної міліції" це теж заборонений малюнок.

— До значка причепилися самооборонівці. Казали, що я бандерівець, фашист, — розповідає. — У Севастополі є два райони Європа та Голландія. Мабуть, і вони скоро стануть ворожими.

Олександр та Олена разом винаймають житло. У кімнаті на стіні висить великий синьо-жовтий прапор, поряд — трохи менший червоно-чорний. Підвіконня — замість книжкової полиці. На ньому в кілька рядів лежать словники, наукова історична література про Петлюру, Крим. Художні книжки — Ірена Карпа, Сергій Жадан, Бодлер.

Стає відомо, що МЗС доручили запровадити візовий режим з Росією. По телефону знайомі кажуть Вікторові, що потяги ходитимуть на материк лише до кінця березня. Потім кордон можуть перекрити.

Олена реєструється на севастопольському форумі, щоб бути в курсі подій. За кілька хвилин настрій псується. Знаходить на сайті розділ "Пятая колонна в Севастополе: что с ними делать?". Під п'ятою колоною мають на увазі людей, які проти приєднання до Росії. У повідомленнях фотографії з місцевих акцій протесту "бандерівців". Почали складати "люстраційний" список.

Кілька цитат із повідомлень:

"Однозначно необходимо поднять всю историю вони от пятой, составить списки и категорически не выдавать росс. гражданства, пенсий и т. д. Максимум вид на жительство, если местные. А пенсии и пособия пусть им их родина платит".

"Есть еще один представитель пятой колонны. По рассказам людей, на АЗС "Укрнафта" (ост. Студгородок) новый директор, угрожая увольнением, требовал от работников, чтобы они говорили на украинском языке".

— Вони включили у список навіть директора центру переливання крові, — каже Олена.

На кухні Олександр та Олена вирішують змінювати тактику.

— Я видалю сторінку "ВКонтакте" і створю нову, через яку спілкуватимемося, — говорить Олександрові. — Завтра їду в Київ, перебуду там певний час.

— Можливо, разом поїдемо. Поживу на Майдані. Але ми сюди повернемося. Обов'язково.

— Я вже боюся всіляких бусиків з тонованим склом, — усміхається 22-річний Євген, коли ввечері під час зустрічі повз нас проїжджає мікроавтобус та зупиняється неподалік. — Насправді, тут не дуже весело.

Він один із радикально налаштованих антиросійських активістів. Серед безлічі тату на тілі має вибиту свастику на руці. Євгена викрали напередодні референдуму. Після того його щоденний маршрут складається переважно з двох пунктів: робота і дім. Пізно намагається не ходити сам.

— Тоді ми з двома знайомими стояли на вулиці о дев'ятій вечора. Під'їхав бусік, вибігли люди в камуфляжі та масках. Я опинився на землі. На руки надягнули наручники, з кишень вийняли газовий балончик і ніж. Подивився вліво — до знайомого приставили пістолет. Одягнули мішки на голову і кудись повезли. Постійно питали, чим займаюся. Казали, що я бандерівець і фашист. Привезли до якоїсь будівлі, завели у підвал. Зрозумів, що це міліція. На камеру довелося сказати, що на референдумі нічого радикального не робитиму. Невідомо звідки з'явилася знімальна група місцевого каналу НТС, яка фіксувала все на відео. Мені пояснили, якщо відбудеться зрив голосування, це "повісять" на мене. Так опрацювали ще ­15–20 активістів.

Євгену торік улітку за антипрезидентську агітацію підкинули вогнепальну зброю. Триває суд. Зараз він на підписці про невиїзд.

— Скоро чергове засідання. Навіть не знаю, за якими законами мене судитимуть — українськими чи вже російськими. Але як тільки зможу — виїду з Криму.

×