"Его Кучма чуть не на коленях уговаривал"

 

Біля клубу Кабміну плаче згорблена літня жінка у довгій чорній спідниці. Поруч хусточкою втирає червоні очі молода білявка на високих підборах. У понеділок вони прийшли на похорон нардепа-"нунсівця", почесного президента "Київміськбуду" Володимира Поляченка. Йому було 73 роки. Помер у п'ятницю після кількарічної хвороби на рак. За чутками, останнім часом лікувався за кордоном.

Прощання починається о 10.00. До клубу заходять групи людей з вінками, букетами червоних троянд і гвоздик. На столі виставлена труна. Підходять до покійного, кладуть на тіло по оберемку квітів та виходять із зали через інші двері.

Проводжати Поляченка прийшли не менше як тисячі осіб. Шикуються в чергу біля входу. Нардеп від Партії регіонів Михайло Чечетов роздає колегам по чотири гвоздики. Не хоче брати квітів "нунсівець", екс-мер Києва 73-річний Олександр Омельченко.

— Что уже говорить или дарить. Поздно, — каже Чечетову.

До колишнього міського голови підходить помічниця Юлії Тимошенко — Ольга Трегубова. Вона єдина на похороні яскраво вбрана — у блакитній спідниці та піджаку, туфлях із відкритим носком.

Приходять прем'єр Микола Азаров, секретар Ради нацбезпеки й оборони Андрій Клюєв зі своїми заступниками Володимиром Сівковичем та Миколою Злочевським. Поза чергою йдуть спікер Володимир Литвин і його перший заступник Адам Мартинюк. Півгодини на свою чергу чекають лідер фракції НУ-НС Микола Мартиненко та "нунсівець" Арсеній Яценюк.

— Ми прийшли на прощальну розмову зі знаковою людиною, — говорить біля труни комуніст 61-річний Адам Мартинюк. — Він був великий зодчий. Мав широкий кругозір. Міг об'єднувати навколо себе людей. У Верховній Раді не було жодного законопроекту, де хоч півслова було про будівництво, яким би він не цікавився. Постійно дзвонив. Просив пришвидшити або відтягнути, аби щось доробити.

О 13.00 труну ставлять до катафалка та везуть на Берковецьке кладовище. Фотографію Володимира Аврумовича на боковому склі проводжає поглядом екс-міністр оборони Михайло Єжель, 59 років.

— Да, да. Все там будем, все, — каже та кілька разів киває.

До клубу Кабміну підходить позафракційний нардеп Олег Ляшко з букетом троянд. Крутить головою, розвертається та йде.

Людей везуть на цвинтар трьома автобусами.

— Это человек, который сам себя сделал, — розповідає дорогою один із колишніх співробітників Поляченка. — Его Кучма чуть не на коленях уговаривал стать директором "Киевгорстроя". Это было то время, когда прекратили государственное финансирование строительства. Он согласился, только чтоб людей на улицу не выкинули. Тогда там работало больше 50 тысяч. Он всех загрузил работой. Начал эксперимент с жильем — выдавал кредиты через банк "Аркада". Ни разу не было такого, чтобы дом не достроили, — ни тогда, ни в этот последний кризис. Для Киева он значит столько же, сколько Патон для Украины.

Володимира Поляченка поховали на центральній алеї кладовища. Поруч могила генерального конструктора авіазаводу ім. Антонова — Петра Балабуєва.

×