Влада планує культурну диверсію

УКРАЇНЦІВ ПОСТУПОВО ПРИВЧАЮТЬ ДО ВТРАТИ КРИМУ

Нам таки пороблено. Варто комусь обійняти високу посаду, він одразу починає з "наступу" на Крим.

Прем'єр-міністр Денис Шмигаль за кілька годин після свого призначення в ефірі політичного токшоу пропонував дати воду на півострів. Потім, правда, дуже вибачався. Казав, що його слова вирвали з контексту і неправильно зрозуміли. У результаті наговорив ще на кілька скандалів. Тепер от новопризначений міністр культури Олександр Ткаченко на телеканалі "UA: Перший" поділився думкою про те, що заборона на в'їзд у країну російським акторам "не може одночасно служити підставою для того, щоб стрічки, в яких брали участь ці люди, були заборонені". Он як! Свіжо і висококультурно.

 

Пану міністру може здаватися, що він висловлюється проти необґрунтованої, на його погляд, заборони серіалу "Свати". Насправді ж він зрікається українського Криму. Адже Держ­кіно 2017 року припинило дію державного посвідчення на демонстрацію стрічки в Україні через те, що один із головних акторів – Федір Добронравов – публічно підтримував окупацію Криму Росією. Маємо моральну дилему. Добронравов відкрито схвалює захоплення Криму, а міністр культури – творче зростання таких от добронравових. Якщо український високопосадовець не бачить різниці між пропагандою розчленування його країни і мильно-серіальним мистецтвом, то це – проблема.

Лобіюючи повернення російських фільмів на українські телеекрани, міністр Ткаченко закликає "розрізняти". Що ж, давайте розбиратися. Є заборона на в'їзд. Її застосовують щодо тих росіян, які ігнорують державні кордони України. Частина з них робить це прямо, потрапляючи на окуповані території в російських окупацій­них обозах. У цьому випадку артист мало чим відрізняється від диверсанта. Різниця в тому, що Гіркін стріляв, а Добронравов – ні? Але ж і це недоведений факт. Згадаймо, як Михайло Пореченков 2014 року стріляв із кулемета по українських захисниках у Донецькому аеропорту. І на ньому була каска з написом "Преса".

Офіційною метою приїзду Пореченкова в окупований Донецьк був показ фільму "Піддубний", нині забороненого в Україні. Як відрізнити виконавця головної ролі стрічки, яка стала приводом влаштувати сафарі в ДАПі, від зірки серіалу "Свати", який просто їздив в окупований Крим на гастролі? Та й навіщо? До речі, 10 червня французька компанія Danone припинила в Росії рекламу своєї продукції через участь у ній Пореченкова. І саме через його стрілянину 2014 року. Чому французи розуміють, що будь-яка спів­праця з таким актором, навіть на території його агресивної країни, шкодить репутації, а український міністр пропонує годувати порушниками українського глядача.

Друга частина "заборонених" – це люди, які публічно підтримали агресію проти України та окупацію її територій. Шкода тут від публічних осіб набагато більша, ніж від усіх цих "доньок офіцера", які в російських токшоу розповідають казки про розп'ятих хлопчиків. З акторами спрацьовує "ефект ореола". Їх люблять, їм довіряють. Якщо улюбленець публіки щось прилюдно схвалює, то і його прихильники схильні поділяти його думки. Порушники української територіальної цілісності, яких демонструють в українських ефірах, поступово заражають закоханих у них глядачів російською імперською ідеологією "кримнаша".

Зі свідомості українців зникає згадка, що на окупованому півострові щодня арештовують людей. Створюється паралельна реальність. З одного боку – відомий актор, який прогулюється кримською набережною, а з другого – зникнення, багаторічні тюремні строки, катівні, м'яка депортація місцевого населення. З часом розуміння жахливості таких подій втрачається. І коли закликають про допомогу жертвам окупантів, виникає відчуття, що "не все так однозначно". Але, якщо українці відмовляться від Криму, вони кинуть своїх співгромадян, які залишилися в окупації, напризволяще.

 

Наприкінці березня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва скасував заборону серіалу "Свати". Стрічка знову з'явилася в ефірі телеканалу "1+1". Говорити про його художню цінність або комерційну привабливість недоречно. Це "жест доброї волі". Від нашого столу до вашого. Поступово українців привчають до втрати Криму. На півострів же надсилають сигнал: "Змиріться. Он бачте, вже й Україна порозумнішала". Уявіть, що відчувають ті, хто пішов через свій спротив окупанту в тюрми та сибірські колонії.

Олександр Ткаченко розповідає, що не раз питав представників старої влади про те, навіщо всі ці заборони, але не отримував переконливої для себе відповіді. Але хіба 20 років ув'язнення українцю в Криму – не аргумент для українського міністра? Хіба розповіді звільнених із полону про жах, що коїться в донецькій "Ізоляції", не переконує?

Насправді немає ніякого значення, чи вірить український чиновник в ефективність запобіжників, які тримають російських культурних диверсантів подалі від глядачів. Хочеться навчити країну розрізняти? Тоді краще почати виправдовувати своє призначення на міністерську посаду в країні, що воює, плідним служінням національним інтересам. Українським, а не російським. Не переплутайте, пане міністре.

×