"Ми з Юрою молимось різним богам" - Вадим Іллєнко помер напередодні дня народження брата

"Останній раз я відвідував Вадима за два дні до смерті. Мені треба було терміново летіти в Лос-Анджелес на фестиваль українського кіно. Відлітав, не думаючи про погане. Вадим демонстрував, як вчиться ходити за допомогою спеціальної підставки. Але несподівано його стан здоров'я різко погіршився. Восьмого травня мені подзвонили з Києва, сказали, що брат помер", - розповідав режисер Михайло Іллєнко.

82-річний Вадим Іллєнко пішов із життя 8 травня 2015 року. За декілька років до того переніс інсульт. Йому було важко рухатися і розмовляти. За місяць до смерті біля своєї квартири оператор впав і зламав шийку стегна. Пішов із життя напередодні дня народження ще одного брата – оператора, режисера і сценариста Юрія Іллєнка (помер у 2010 році).

 

"Він з нетерпінням чекав приходу весни, щоб поїхати в село, - згадував Михайло Герасимович. - Там у нього було безліч різних пристосувань, інструментів, міг годинами майструвати полички, столи, стільці. А ось городом не займався. Говорив, що для цього у нього таланту немає. Бувало, сяде на лавку біля будинку, підставить обличчя сонцю і каже: "Міша, як же мені тут добре і спокійно".

Вадим Іллєнко народився у Новомосковську на Дніпропетровщині в родині інженера-будівельника. Сім'я переїхала до Москви. Там жили в бараку на території одного з московських заводів.

"Мама згадувала, що з дитинства брат ріс творчою дитиною, - розповідає Михайло Іллєнко. - Років в десять захотів навчитися грати на піаніно, але інструменту в будинку не було - він коштував величезних грошей, яких батьків не мали. Тоді Вадим знайшов вихід - намалював на підвіконні клавіатуру - чорно-білі клавіші. Мама згадувала, що він годинами стояв біля вікна, уявляючи, як вони могли б звучати. Зрештою батьки не витримали і стали збирати гроші на акордеон, бачачи, що їх син так захоплений музикою. До речі, десь років чотири тому Вадим раптом згадав про своє дитяче захоплення і придбав акордеон. Грав на ньому, згадуючи те, чого навчився в дитячі роки".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пішов з життя легендарний український кінооператор

В юнацькі роки Вадим Герасимович захопився фотографією, а згодом вирішив поступати на операторський факультет ВДІКу.

"Ми родом з Черкас, а жили в Москві, - розповідав Вадим Іллєнко в інтерв'ю. – Часто їздили на батьківщину в гості. Під час одного з таких візитів, коли я був у класі сьомому-восьмому, в Черкаси приїхала знімальна група з "Мосфільму" знімати епізод "Переправа через Дніпро" якогось художнього фільму. Ми жили поруч, біля Дніпра. Було багато людей, військової техніки, літаки. Ну, ми, діти, звичайно, пропадали на цих зйомках. І коли я зблизька побачив камеру, оператора, режисера - на мене це справило величезне враження. Я цим захворів. Повернувся до Москви і вирішив, що вступатиму до кіноінституту. Я пішов до ВДІКу, взяв їхні програми і почав готуватися до вступу. Готувався три роки. Працював не на страх, а на совість: просиджував у бібліотеках, ходив по музеях - вивчив Третяковку так, що міг екскурсії водити. Їздив до Ленінграда, бував там в Ермітажі, Російському музеї. 1950 року я подав документи і вступив з першого разу, хоча конкурс був - 18 чоловік на місце".

 

1955-го Вадим Іллєнко з Москви переїхав до Києва і став оператором на кіностудії ім. Довженка. Слідом за старшим братом пов'язали життя з кіно Юрій і Михайло Іллєнки.

"Незважаючи на те, що ми, троє братів, вчилися в Москві, працювати поїхали до Києва, - каже Михайло Іллєнко. - Збираючись разом, часто ставили один одному питання, чому так сталося. Зрештою вирішили, що це закладено в нас генетично. Україна - батьківщина наших предків".

Вадим Герасимович поставив 7 стрічок, серед них "Останній бункер" і "Над нами Південний хрест". Ряд фільмів з операторською роботою Іллєнка стали еталоном майстерності - "Олекса Довбуш", "За двома зайцями", "Вечір на Івана Купала" , " Поштовий роман ", " Білий башлик ".

"За давніх давен працював з братами у "Святі печеної картоплі". Таки було чому повчитись, - згадував режисер Олександр Візир. - Вадим був людиною непересічною, талановитою. І як оператор, і як креативщик. Був епізод - героїня Люди Єфименко отримала похоронку. Ну й треба було плакати, страждати, руки ламати. Важка сцена для будь кого з акторів. І не складалася та сцена аж ніяк. Вадим кудись зник, потім повертається: "Є ідея!". А там у Халеп"ї, що біля Трипілля, дивом зберіглася ще з царських часів маленька цегляна фабричка, ну трошки завбільше великого сараю. І був там конвеєр, таке собі диво, схоже на канатку. Подивилися брати на теє все, переглянулися. Команда: "Камеру сюди!". І дуже сильна вийшла сцена. Люда вся як скам'яніла, уся в собі, тільки цегли - гуп на конвеєр, гуп, гуп".

Найвідоміший фільм, який зняв Вадим Іллєнко, - комедія "За двома зайцями" режисера Віктора Іванова.

"Брат дуже любив цю картину. Любив згадувати про зйомки, які проходили у великому павільйоні Кіностудії імені Довженка. Говорив, що його улюбленою актрисою була Маргарита Криницина, виконавиця ролі Проні Прокопівни, і він весь час намагався зловити її великий план".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У "Толоці" козаки літатимуть

Вадим Іллєнко часто працював оператором у режисерських роботах братів. У фільми "Вечір на Івана Купала", "Свято печеної картоплі", "Молитва за гетьмана Мазепу" старшого брата запросив Юрій Іллєнко.

"Це була і його помилка, і моя також - не слід було мені за це братися. Ми з Юрою молимось різним богам. Мене цікавить кіно, звернене до глядача, до його душевних струн, кіно, де в центрі людина та її почуття. Юра любить експериментувати з формою, звідси - неодмінна відстань між фільмом і глядачем. Сталося так, що під час зйомок (фільму "Молитва за гетьмана Мазепу" - Gazeta.ua) у мене виявили мікроінфаркт, я потрапив до лікарні й після цього не повернувся в групу".

 

"Пам'ятаю, як Вадим прочитав сценарій фільму "Толока" (український історичний фільм, екранізація вірша Шевченка "У тієї Катерини хата на помості". Прем'єру перенесли на 2018 рік - Gazeta.ua), замовк, відвернувся, і я побачив, як здригаються його плечі. Брат плакав від того, що подібна робота йому вже була не під силу. Звичайно, кіно - це його життя. Він був азартним режисером, із дивовижним чуттям на сильні сценарії. Він розпитував мене про зйомки "Толоки", підказував щось, радив. І разом зі мною страшно засмутився, коли через брак коштів зйомки призупинилися, - згадував Михайло Іллєнко - Одного разу ми зібралися втрьох і стали підраховувати, скільки фільмів зняли. Вийшло, що на трьох у нас 56 фільмів".

×