"Мільйон ніколи не тримала в руках"

 

"Перший мільйон не тримала в руках. Усе інвестувала в бізнес", — запевняє власниця торговельної марки "Дригало" 54-річна Людмила Дригало. Її фабрика у Білій Церкві Київської області виробляє пельмені, вареники, котлети, млинці, голубці, листкове тісто. Уього 140 видів продукції. Дригало за спеціальністю режисер масових дійств. Працювала директором художньої майстерні. Батько був актором.

Ви — працівник культури. Чому пішли у бізнес?

— На початку 1990-х культура ледве дихала. Заробітків ніяких. 1993 року мала трьох дітей. Треба було чимось годувати. Весь час думали з чоловіком, як заробити. Саме тоді на виставці ми побачили перший пельменний апарат за 700 доларів. Залізли в борги на 2 тисячі доларів під 15 відсотків на місяць. Крім апарату, купили м'ясорубку й автомат для замішування тіста. Почали працювати і прогоріли одразу. У нас не було морозильних камер, щоб зберігати виготовлені пельмені.

Як викрутились?

— Мене запросив під "крило" директор одного з білоцерківських харчових підприємств. Там були холодильники та морозильники. Він виплатив за мене всі борги. А я зі своїм обладнанням мусила працювати вже на нього. Через рік відчула — не моє. Грошей мало, не розвиваюся. Попросила повернути моє обладнання під викуп для власної справи. На що директор відказав: "Не віддам. Хай воно краще заіржавіє". Довелося знову позичати 2 тисячі доларів.

Де позичали?

— Був 1995 рік. Кредитів підприємцям не давали. В одних знайомих позичала, потім в інших перепозичала, щоб віддати першим. Моє підприємство займало 20 квадратних метрів. Було троє працівників. Складала копійку до копійки. Відкладала із кожної виготовленої партії пельменів. Потім докуповувала якийсь агрегат або брала на роботу ще кілька працівників. Щоб наростити виробництво, продати і заробити більше. Сама займалася і закупівлею сировини, і технологічним процесом, і збутом, і бухгалтерією. За три роки вже мала цех на 300 "квадратів" і 25 людей у штаті.

Працівників самі наймаєте чи через службу зайнятості?

— Сама. Добирала інтуїтивно, дивилася людині в очі. Бувало, що й помилялася.

Пельмені — це єдиний ваш бізнес?

— Моя родина виготовляє меблі, шиє дитячу та жіночу білизну, ремонтує автомобілі. Плануємо побудувати два готелі. Маємо ресторан та декілька фаст-фудів. Хочемо відкривати мережу наших закладів швидкого харчування по всій країні.

У Дригал, окрім трьох дітей, є дві невістки і троє онуків. Разом живуть у одному будинку в Білій Церкві. Двоповерховий, 12 кімнат, сім спалень, три санвузли, велика кухня та вітальня — будували для великої родини. На сім'ю Людмила Борисівна витрачає близько 20 тис. грн на місяць.

Коли відчули себе по-справжньому заможною?

— 2000-го, на п'ятому році ведення бізнесу. Змогла вільно дихнути. Частину роботи переклала на підлеглих. Тепер наша фабрика — це 4,6 тисячі "квадратів". На ній працюють 650 робітників.

×