Я провів рік із Зеленським і побачив, як він повністю змінився

10

Уривки з книги журналіста Саймона Шустера про те, як війна змінила Зеленського у британському виданні The Thelegraph

Була весна 2022 року, 55-й день російського вторгнення, і Володимир Зеленський запитав, коли я планую закінчити книгу про нього. Я сказав йому, що моєю метою буде зафіксувати перший рік війни, а потім опублікувати. Його обличчя спохмурніло: "Думаєте, війна не закінчиться через рік?"

Наступного місяця виповнюється два роки з моменту вторгнення Володимира Путіна. Війна забрала сотні тисяч життів і ще далека від завершення.

Якби епіцентр мав фізичне місце, це була б президентська резиденція на вулиці Банковій, 11 у Києві. Президент і його команда погодилися дозволити мені проводити там більшу частину свого часу протягом першого року вторгнення. Іноді там було майже нормально, попри сирени повітряної тривоги. Ми жартували, пили каву, але це був також час виснаження та страху.

 

На моє розчарування, Зеленський і його помічники не вели щоденників, а в текстових повідомленнях, які вони показували мені на своїх телефонах, майже не було відображено цих емоцій. Президент мав звичку відповідати на текстові повідомлення емодзі піднятим великим пальцем, які його помічникам було важко інтерпретувати.

Коли йшлося про його внутрішній світ, міг бути невизначеним і небагатослівним, схильним до заспокійливих жартів або уникань відповіді, але з часом він багато відкривав про себе.

Це не завжди лестить. Іноді його гідні похвали якості, як-от хоробрість, наражали його на більшу небезпеку, ніж здавалося необхідним. Але здатність президента подолати свій страх багато в чому залежить від того, як Україна пережила цю загрозу своєму існуванню.

 

Того вечора, коли ми вперше зустрілися за лаштунками його комедійного шоу навесні 2019 року, Зеленський був більш наляканим, ніж я побачу його згодом. Це був не тільки страх сцени. Він був напівнімим від страху, його губи були стиснуті, очі втуплені в підлогу. Від часу його висування в президенти минуло близько трьох місяців, і ось-ось мала розпочатися прем'єра його нового шоу.

Раніше того дня хтось попередив про вибух у театрі. Анонім сказав, що будівля замінована. Це звучало як обман, і Зеленський сказав своїй трупі не панікувати. Правоохоронці не виявили нічого підозрілого, але порадили театру скасувати виставу. Зеленський порадився з керівництвом закладу, і вони вирішили продовжувати.

"Вихід на сцену викликає у мене дві емоції. Спочатку страх, і лише коли долаєш його, з'являється задоволення. Це те, що завжди тягнуло мене туди", - сказав він якось.

Він переслідував це почуття, відколи підлітком почав займатися комедійними виступами, і мені здалося дивним, що він покине все, що створив, щоб стати тим, кого, як стверджував, зневажав - політиком.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ізраїль може стати моделлю для України" - посол Михайло Бродський

Він дійсно хотів цю роботу? Чи хотів влади? Йому було нудно? У Зеленського не було розумних чи переконливих відповідей. Глянувши на своє відображення в дзеркалі, він сказав: "Вони всі сноби, чи що?", маючи на увазі лідерів світу. "Ніхто з них не веселий?".

Це звучало як жарт, але він наполягав, що це серйозно. "Я не хочу змінювати своє життя", - сказав він.

Перед вторгненням

Коли він вступив на посаду навесні 2019 року, у віці 41 року, то пообіцяв не жити у власності, зарезервованій для державних службовців, особливо не в закритому селищі Конча-Заспа, одному з найрозкішніших. Тут була більярдна, домашній кінотеатр і окреме крило з критим басейном. Попередні глави держав заповнили його яскравими меблями.

Зеленський, як гуморист, висміював їх: "Як щодо того, щоб ми дозволили дітям жити в цих резиденціях". Але тепер щодня повертався додому через вхід, біля якого сиділа пара кам'яних левів у натуральну величину. Преса не пробачала йому цього, і це допомагає пояснити, чому він не був популярним лідером під час третьої зими свого президентства. Він був реформатором, який обіцяв виселити політиків із їхніх особняків. Але в ніч російського вторгнення він був у своєму особняку, залитому м'яким світлом люстер.

24 лютого 2022 року - Росія атакує

У будинку було тихо, коли розпочалося бомбардування. Німецька вівчарка заворушилася і почала бігати. Так само вчинив сімейний папуга Кеша. Близько 4.30 хвиля тривоги досягла спальні президента. Олені Зеленській знадобилося кілька хвилин, щоб почути вибухи. Вони звучали як феєрверк.

Чоловіка вона знайшла в сусідній кімнаті, вже одягненого в темно-сірий костюм. Її розгублений вигляд змусив Зеленського вимовити одне слово: "Почалось".

Зеленський до останньої години не вірив, що станеться вторгнення. Лише напередодні Олена записала собі, що слід спакувати валізу. Але так і не дійшла до цього. Виконала з дітьми домашнє завдання. Вечеряли і дивилися телевізор. Її чоловік нічого не сказав такого, щоб вона повірила, що їм загрожує небезпека. Часто він приховував свої хвилювання за жартами та усмішками.

 

Тепер, з виразу його очей, вона зрозуміла, що все набагато гірше, ніж вона собі уявляла. "Він був як струна на гітарі", - сказала вона потім.

Його нерви були натягнуті аж до тріщини. Але вона не пам'ятає, щоб того ранку бачила страх: "Він був повністю зібраний, зосереджений".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Україні пропонують ізраїльський аналог гарантій безпеки"- Павло Клімкін

Поки кортеж мчав до його офісу, на телефон Зеленського посипалися дзвінки. Один від друга Дениса Монастирського, глави МВС, який спав у своєму кабінеті, чекаючи нападу. Зеленський запитав, який напрямок атаки обрав Кремль. "Усі", - відповів Монастирський.

На лінії запанувала тиша. Тоді президент вимовив фразу, яку Монастирський запам'ятав надовго: "Відбийте їх".

Така впевненість завжди була однією з сильних сторін Зеленського. Але в ту мить це здавалося недоречним, на межі омани. Він знав, що Україні бракує засобів, щоб відбити атаки росіян.

За свої дії перед вторгненням Зеленський ніс принаймні частину провини за слабкий стан оборони нації. Він витратив тижні на применшення ризику вторгнення, і відмовився від поради військових командувачів укріпити кордон.

Пізніше вранці деякі урядовці зібрали свої автомобілі та втекли. Найбільше дезертирство стосувалося СБУ. Кілька європейських лідерів запропонували Зеленському допомогти втекти. Хоча він цінував такі запрошення, але також вважав їх трохи образливими, наче його союзники списали його з рахунків.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ще кілька років війни: про що говорять у Пентагоні

Кожну розмову він намагався повернути до того, що потрібно Україні – зброї. І роздратувався, коли у відповідь почув нові пропозиції допомогти втекти.

Близько полудня його охоронці отримали попередження про повітряний удар, і Зеленський спустився в бункер часів холодної війни, який виглядав як гігантський тунель метро, переобладнаний у офісні будівлі. Зеленський пригадує, як підбадьорив себе: "Ти символ. Треба діяти так, як має діяти глава держави".

Бій за аеропорт Гостомеля

До Зеленського почали надходити повідомлення про атаки російської авіації на аеропорт, приблизно за 40 км від резиденції президента. Кілька тижнів тому Вільям Бернс, директор ЦРУ, попередив, що російська стратегія залежить від висадки там військ.

Тоді Зеленського не переконали. На його думку, російський план не передбачав достатньої кількості військ, щоб зайняти чотиримільйонне місто. Але ЦРУ виявилося правим. Близько 11.00 щонайменше 30 російських ударних гелікоптерів упали.

 

Відповідь президента застала зненацька деяких помічників. Вони ніколи не бачили його таким розлюченим: "Не проявляй милосердя. Використовуйте всю доступну зброю, щоб знищити там все російське".

Але українці не мали сил, щоб захистити аеропорт, попри попередження ЦРУ та інших. Незабаром у військах закінчилися боєприпаси, і їм нічого не залишалося, як відступити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Залужний б'є на сполох: як змінюється підтримка України

Тим часом, відбувався екстрений саміт лідерів ЄС, щоб визначити, на яке покарання заслуговує Росія. Лідери Німеччини, Австрії та Угорщини, зокрема, не хотіли розривати зв'язки з російською банківською системою. Якийсь час їх суперечка ходила по колу, потім підключився Зеленський.

Блідий і втомлений, з ранньою щетиною, президент не надто вірив у союзників, і песимізм проявився. "Це може востаннє, коли бачите мене живим", - сказав він їм.

Замість того, щоб просити його врятувати, він вимагав відповіді на запитання, яке Україна ставила десятиліттями - чи дозволять їй колись приєднатися до ЄС? Його розмова, яка тривала близько 5 хв, мала більший вплив, ніж місяці, якщо не роки, дебатів про загрозу Україні зі сторони Росії. Ось президент європейської демократії сховався в бункері, готуючись зустріти смерть і підкорення своєї країни.

Місяці в бункері

Найважчими для Зеленського були ночі. Дзижчання телефону рідко припинялося.

"У ті перші дні я будив усіх. Я не мав права спати, поки не дізнався, куди припали удари", - казав він.

Ніхто не піддавався відчаю на цьому ранньому етапі. Їжі було небагато. Солодощі роздавалися на зустрічах, а консерви з черствим хлібом були на загальній кухні. Один чиновник сказав, що він цілими днями жив на шоколаді.

Лице Зеленського пожовкло. Скаржився на брак сонячного світла і свіжого повітря. Дехто з його співробітників занепокоївся. Його помічниця-юристка згадує, що він був схожий на ходячий труп.

"Жива людина не може так виглядати. Одного ранку президент пробурмотів доброго ранку. Я навіть не змогла відповісти. Ніколи не бачила людину в такому стані", - сказала вона.

Зрештою життя в бункері стало рутиною. Першу відеоконференцію перенесли на 7.00 - достатньо часу, щоб він поснідав незмінною яєчнею. Гаряче харчування персоналу, хот-доги, вареники, гуляш.

 

Зеленський і його команда зберігали запас алкоголю навіть після того, як уряд заборонив його продаж, і він іноді наливав вино помічникам, які приєднувалися до нього за трапезою.

Були також гантелі та деяке спортивне обладнання, яким Зеленський взяв звичку користуватися, часто вночі. Пізніше поставили стіл для пінг-понгу. Мало хто міг його перемогти.

 

Час від часу він запрошував співробітників на перегляд фільму, новинок Голлівуду. Він більше не міг дивитися радянські комедії.

"Вони мене обурюють. Замість радості й ностальгії, які колись викликали, тепер є порожнеча", - казав він.

Дружина і двоє дітей Зеленського переховувалися. Олена сумувала за чоловіком, але хотіла вберегти дітей від війни.

Президент приймає відвідувачів

Вранці 8 квітня глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн прибула поїздом з Брюсселя, щоб продовжити процес подачі заявки України на вступ в ЄС. Того ранку на Донбасі стався ракетний обстріл. Дві ракети влучили в залічничну станцію Краматорська - загинули 60 осіб.

Ця новина дійшла до Зеленського, коли готувався до зустрічі з фон дер Ляєн. Це був ключовий момент. Побачивши кадри з Краматорська, йому стало важко зосередитися. Його жахнуло. Калюжі крові на асфальті. Відірвані кінцівки серед іграшок і валіз. На одній з фотографій Зеленський бачив обезголовлену вибухом жінку.

"Вона була одягнена в яскравий, незабутній одяг", - сказав він мені пізніше.

 

Коли настав момент зустрічі з фон дер Ляєном, його обличчя було зеленим. На трибуні звичний ораторський дар Зеленського підвів його.

"Це був один із тих випадків, коли руки й ноги роблять одне, а голова не слухається. Тому що твоя голова там, на тій станції", - сказав він мені.

"Ви відчуваєте ненависть?", - запитав його репортер пізніше того дня.

 

"Так, відчуваю ненависть до російських військ…", - відповів він.

Але навіть тоді Зеленський не дозволяв собі висловлювати ненависть до Путіна. Він навіть казав, що російський лідер може не повністю усвідомлювати всі страждання.

"Я не впевнений, що він знає, що відбувається", - сказав Зеленський.

Дивно, але він, здавалося, вірив, що якби міг лише взяти Путіна на екскурсію по зоні бойових дій, якби міг показати йому тіла, війна могла б припинитися.

Новий етап війни

Приблизно на 55-й день вторгнення розпочалася битва за Донбас, і Зеленський запросив мене до себе в кабінет поговорити.

До середини весни Зеленський і його команда почали проводити більшу частину часу над землею. Відступ росіян з околиць Києва віддаляв ризик облоги. Він повернувся до своєї політичної програми.

Діяльність 10 партій була припинена на час війни через їх нібито зв'язки з Росією. Зеленський також звів рахунки з колишнім покровителем, магнатом Ігорем Коломойським, якого держава в спрощеному порядку позбавила українського громадянства. Те саме трапилося з великим можновладцем Геннадієм Корбаном.

З'явився ще один такий собі опонент – головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. З початку війни Зеленський вважався героєм України. Дехто в Офісі президента запідозрили генерала у бажанні жаги до влади.

Під час моєї розмови з генералом він дав зрозуміти, що політики та генерали – незручні партнери. Їхні стосунки найкраще спрацювали, коли Зеленський переконував союзників дати зброю.

Але коли росіяни відступали, Зеленський ставав впевненішим. Він сформував власні військові пріоритети, і вони не завжди збігалися з генеральськими. Невдовзі розлом розширився.

Таємний візит до Херсона

Запрошення з Офісу президента надійшло смскою - збирайтеся в дорогу. Про пункт призначення не повідомлялося, але здогадатися було неважко – щойно звільнений Херсон. Росіяни знищили його інфраструктуру. Могли залишити агентів, які могли б спробувати вбити Зеленського. Він також був у межах досяжності російської артилерії. До від'їзду охоронці просили його почекати з візитом.

"Моя охорона була на 100% проти. З мого боку, це трохи необачно", - сказав він мені.

Тоді навіщо це робити?

"Це люди. Дев'ять місяців вони були в окупації. У них два дні ейфорії. Незабаром впадуть у депресію", - пояснив він.

Коли ми доїхали до міста, першою зупинкою була центральна площа. Протягом двох днів її заповнювали натовпи, щоб відсвяткувати визволення. Одна з помічниць Зеленського, Даша Зарівна, яка там виросла, дійшла до сліз.

"Я боялася, що більше ніколи не побачу цього міста", - сказала вона мені.

Незабаром пролунав перший вибух, і всі завмерли. Потім новий. Вибухи тривали, але Зеленського, який стояв біля свого Land Cruiser, це, схоже, не бентежило. Він, як завжди, відмовився одягнути каску чи бронежилет.

В якийсь момент пролунали вигуки "Слава Україні!". Зеленський, на розчарування охоронців, пішов в натовп. Журналісти кинулися, затиснувши президента. Його охорона не могла цього контролювати. В очах одного був жах, коли шукав загроз у натовпі. Зеленський усміхнувся і махав рукою.

Сонце сідало, коли ми повернулися до президентського поїзда. У його купе я сів навпроти, і він узяв книгу про Гітлера і Сталіна - дослідження про двох тиранів. За його словами, він ще не знайшов часу прочитати її. Після вторгнення він читав про життя Вінстона Черчилля - постаті, з якою його найчастіше порівнювали.

 

Кілька років, коли я повертався додому з поїздок до Києва, люди запитували - який Зеленський? Мої відповіді змінювалися з часом, як і його характер. Під час передвиборчої кампанії він здався мені наївним чарівником, який готується потрапити у світ циніків, олігархів і бандитів, які вважали його легкою жертвою, і недарма. До кінця 2019 року він втратив велику частину своєї невинності. Але влада ще не загартувала його.

Найбільші зміни відбулися в перші місяці вторгнення. Упертий, впевнений, мстивий, неполітичний, сміливий аж до безрозсудності та безжалісності до тих, хто стояв на шляху, він спрямовував гнів і стійкість свого народу й цілеспрямовано висловлював це світові. Але саме майстерність, яку відточував понад 20 років як актор, зробила Зеленського настільки ефективним у цій війні.

Я не знаю, як Зеленський впорається з цим важким переходом, чи вистачить йому мудрості та стриманості розлучитися з надзвичайними повноваженнями, наданими йому в умовах воєнного стану.

 

Наступного разу я бачив його за кілька днів до Різдва 2022 року у Вашингтоні - його першій закордонній поїздці з початку вторгнення. Білий дім надіслав літак ВПС США за ним, і він з'явився в Овальному кабінеті з Джо Байденом перед виступом у Конгресі.

Ми ненадовго побачилися, коли він мчав Капітолієм. Його хода стала свинцевою, зафіксованою в плечах, наче в бульдога, що прямує на бій.

Війна не закінчилася, навіть близько. Але людина в центрі її завершила своє перетворення на лідера часів війни.

Переклад Gazeta.ua

×