"Україні пропонують ізраїльський аналог гарантій безпеки"- Павло Клімкін

Якщо потрібно буде продовжувати дискусії, можуть дискутувати практично до Різдва – 25 грудня. Мій прогноз - так і станеться. Не раз бачив, як важливі голосування там відбувалися практично в останній день. Впевнений, з рішенням щодо нас буде так само.

У цьому ж пакеті - допомога Ізраїлю. Не тільки ми стали заручниками міжпартійної суперечки в США. Демократам і республіканцям важливо показати, що торгувалися до кінця з дуже принципових питань щодо безпеки південного кордону Америки. Що кожна сторона досягла хоча б необхідний мінімум критичних побажань.

Так працює американська політика. Така атмосфера прийняття рішень на Капітолійському пагорбі, де знаходяться будівлі Палати представників і Сенату.

Вважаю, допомогу нам врешті проголосують. Яка сума буде, подивимось. Може, дещо менше, ніж $61 млрд, про які попереднього заявляли.

Більшість сенаторів і законодавців Палати представників розуміють значення війни в Україні та допомоги нам.

Спокійно ставлюся до того, що такими є дискусії в США. Це нормальний процес в Америці. Єдине, що зараз питання навколо південного кордону Штатів і майбутні президентські вибори набули такого значення, що стали ненормальною нормальністю.

Говорив останнім часом із американськими друзями. Казав їм, що для нас це питання дуже емоційне. Бо коли говоримо про допомогу, то йдеться про здоров'я та життя наших захисників і цивільних громадян.

Дискусії щодо голосування в Конгресі дають нам розуміння політики США. Але також пояснюють умови майбутньої моделі безпеки для України. Про них наша влада з партнерами говорила не раз, нібито вона може нагадувати ізраїльську. Те, що зараз блокують допомогу Ізраїлю, остаточно дискредитує таку модель для України.

В умовах сучасної американської політики вона не спрацює, навіть теоретично. Не кажучи про практично.

Існують ризики для економічної стабільності країни. Не для макроекономічної, а для планування дій уряду – як короткострокових, так і на весь 2024 рік.

Нам вкрай потрібні нові пакети військової допомоги від США. Знаємо, як Росія розкручує свій ВПК. Критично потрібно розширювати постачання зброї та снарядів, не те, що зберегти попередні об'єми. Весь час говоримо про потреби в літаках, нових засобах ППО, ракетах. Це все коштує гроші.

Щодо ризиків для суспільної підтримки, то в США підтримка України стабілізувалася після певного падіння (за даними опитування Pew від 8 грудня, 31% американців вважають, що Америка забагато допомагає Україні, 29% - достатньо, а 18% вважає, що замало. – Gazeta.ua). Вона не падає останнім часом, що для нас дуже позитивно. Але стабілізувалася на рівні, який нас не влаштовує.

Потрібно працювати не тільки у Вашингтоні, а по різних штатах Америки. Це надзвичайно складно, затратно. Бо йдеться про діалог із людьми, про їхні фінансові витрати. Але слід робити, бо з перебігом передвиборної кампанії в США, справа допомоги нам ставатиме все більш нагальною.

 

Стабільною. Але якщо буде потрібне збільшення, цього буде складно досягти. Може бути дещо зменшеною. Такі розмови тривають.

Поступово маємо покладатися більше на себе. Потрібно приймати непрості рішення. Вибудувати стратегію на 2024 рік. Якщо американці, особливо республіканці, хочуть від нас бачити стратегію, ми теж від них прагнемо бачити стратегію.

Нам потрібна спільна стратегія на полі бою та економічної допомоги, щоб забезпечити стійкість держави. Це не означає, що має бути написана для всіх одними словами, але має бути скоординованою.

Закон про ленд-ліз (дозволяв уряду США швидко надавати озброєння та інші матеріально-технічні ресурси Україні чи урядам східноєвропейських країн, які зіткнулися з вторгненням Росії в Україну; передбачається, що Україна буде оплачувати лише те обладнання, яке вирішить залишити в себе після закінчення війни, діяв з жовтня 2022 року до жовтня 2023 року. – Gazeta.ua) зараз потрібно знову голосувати, щоб почав діяти.

Акт про ленд-ліз проголосували на рік. Безоплатна допомога, за яку донедавна без труднощів голосував Конгрес та підписав президент Байден для нас краща, ніж ленд-ліз, по якому ми все-таки мали б колись заплатити. Кожен долар - критичний для стабілізації нашого бюджету. Витрачати їх на військову допомогу та зброю, яку американці дають безкоштовно - інструмент, який можна було задіяти лише в критичний момент.

Ленд-ліз має бути для нас історією на перспективу. У майбутньому будемо купувати зброю. Це буде недешево і непросто. Тому членство в НАТО, не лише бетонний варіант безпеки, а також найдешевший. Тоді нам доведеться купувати менше. Зараз розраховуємо на подальшу військову допомогу як оптимальний варіант.

Проте було б дуже добре, якби закон про ленд-ліз продовжили, як запасний варіант. Щоб в критичний момент могли купити зброю. Були впевнені, що місток між голосуванням щодо нас в Конгресі та надходженням допомоги, не був схожий для Володимира Путіна як слабкість, вразливість, що спонукає до посилення атак.

Не бачу критичних проблем. Він, звісно, має розглядатися в контексті допомоги нам. Зараз в Конгресі складно за будь-що голосувати. Так буде, доки між демократами і республіканцями не виникне хоча б мінімальний консенсус. Коли буде, поновлення ленд-лізу має стати частиною цього порозуміння між партіями.

Слід говорити про нестандартні, креативні рішення. Будуть для нас непростими. Якщо НАТО зараз заявляє про інтеграцію України, це не означає негайного вступу.

Маємо багато запитань без відповідей. Чи йдеться тільки про територію, яку контролюємо, коли говоримо про вступ в НАТО? Якщо так, виникають запитання: а що з окупованими територіями? Який статус щодо гарантій безпеки у них? Чи для багатьох країн Альянсу ризик в тому, чи не буде одного дня НАТО в прямій війні з ядерною Росією? Іще багато схожих відкритих запитань.

У нас теж багато запитань без відповіді – чи йти нам у НАТО крок за кроком, чи намагатися одним стрибком? Чи це має бути вся країна? Навколо всіх тем точаться емоційні дискусії. Їх слід продовжувати, що знайти оптимальні відповіді.

Я ці речі декілька разів обговорював із Волкером. Ми дійшли однієї думки – не варто затягувати процес інтеграції України в НАТО. Але також маємо розуміти, що запрошення до Альянсу не означає автоматичного прийняття.

Можемо отримати запрошення, але не будемо знати, коли буде прийняття. Прекрасно розуміємо, що серед лідерів країн НАТО є проблемні – не лише угорський прем'єр Віктор Орбан. Він не єдиний.

Нам потрібен варіант гарантій безпеки до моменту вступу. Досі пропонували нам аналог ізраїльського.

Навіть, якщо членство в НАТО буде перспективою близького майбутнього, нам все рівно потрібні будуть гарантії безпеки до цього часу. Їх принципи та форму слід обговорювати з провідними друзями та всередині нашого суспільства.

Гарантії безпеки – це гарантії безпеки. А постачання зброї – це постачання зброї, якщо наші друзі візьмуть на себе зобов'язання. Переговори тривають, що абсолютно правильно. Нам пропонують квазіізраїльський варіант. Вважаю такий абсолютно недостатнім. Бо це не гарантії безпеки, а лише політичні зобов'язання від наших партнерів щодо постачань зброї, щодо реакції на агресію Росії.

Бачимо як складно все обговорюється на Заході. Тому політичні зобов'язання для нас недостатні в сенсі обсягу, суті та навіть форми.

Станом на сьогодні ні. Усі ключові країни НАТО не готові до прямої військової конфронтації з Росією. Це факт політичного ставлення до нас більшості держав Альянсу.

Не заблокує. Але намагатиметься домовитися про компроміси та поступки зі сторони Брюсселя. Наприклад, про щорічне голосування та підтвердження цієї допомоги Україні. Також буде обтяжувати рішення про переговори додатковими умовами. Зокрема, щодо становища самої Угорщини в Євросоюзі. Йдеться про виділення додаткових коштів чи посад в ЄС угорцям.

Орбан веде комплексну гру на перспективу. Це його стратегія, щоб отримати те, що хоче від ЄС. Не буде робити одноразову дію – мертво блокувати. Але торгуватися.

Зараз із Орбаном спробує знайти спільну мову французький президент Еммануель Макрон. Я стримано оптимістичний щодо позитивного голосування щодо нас в ЄС.

Дати гроші в обхід вето Будапешту можливо. Технічно це працює, хоча досить складно зробити. Позбавити права голосу – важіль, який обговорюють в ЄС. Брюссель може його задіяти.

Те, що у Польщі зараз буде новий уряд на чолі з прем'єр-міністром Дональдом Туском, збільшує шанси на жорсткіші варіанти дій Євросоюзу до Угорщини.

Якщо Орбан буде дратувати весь ЄС, захисників у нього не буде. Відтак можливі жорсткі дискусії. Хоча інтуїція мені підказує, що до саміту Євросоюзу 14-15 грудня будуть попередні домовленості по Україні.

Проблема не в конфлікті, бо не знаємо, що насправді відбувається. Навколо цієї теми багато пліток і міфів. Це потрапляє до наших та західних ЗМІ.

Будь-які історії про наші внутрішні проблеми - дуже небажані для нас. Завжди може бути відмінність в думках між військовим і політичним керівництвом, різні погляди на тактичні нюанси. В країні, яка воює, потрібна чесна дискусія між усіма – щодо тактичних речей, стратегічних підходів. У нас має бути єдність і ми повинні її демонструвати. Особливо на фоні міфів про сварки. Суперечки справді є чи їх вигадують? Бо це не політика в класичному сенсі, адже політика - змагання між гравцями. А змагання, як політичного процесу, в нас під час війни немає. Але така міфологія нам заважає.

Така реформа буде не лише щодо прийняття рішень, а й щодо ключових політик – підтримки сільського господарства, регіонального розвитку. Інакше не буде моделі ефективного управління, сталого фінансування програм.

Поки що навіть щодо головних цілей такої реформи управління в ЄС немає згоди. Проте дискусія про це розпочалася, що теж непогано.

Дискусія про реформу управління ЄС буде відбуватися паралельно з нашою євроінтеграцією. Маємо бути її позитивною частиною. Частиною відповіді, а не проблеми.

Існують різні варіанти. Кіпр же прийняли (Республіка Кіпр – член ЄС із 2004 року, а 36% острова з 1975 року окупована турецькими військами, які створили Турецьку республіку Північного Кіпру, визнану лише Туреччиною. – Gazeta.ua). Тому все теоретично можливо.

Усі хочемо повернути собі території – так само хочуть молдавани та грузини. Ці питання слід вирішувати.

По-перше, для ефективних переговорів нам потрібен дуже чесний і щирий діалог між нашим бізнесом, громадянським суспільством і державою. Він потрібен нам станом на зараз, а не в перспективі.

По-друге, нам потрібно показувати навіть під час війни, що залишаємось демократією. Про це говорять усі друзі. Показувати, що в країні є верховенство права. Що держава бореться проти корупції. Розвиває місцеве самоврядування. Усе те, що робить нас європейською державою.

По-третє, нам треба готуватися до адаптації в себе європейського законодавства. Говорити з громадянським суспільством і бізнесом про можливості, межі компромісів, які потрібні будуть задля вступу в ЄС, перехідні періоди. Про те, куди хочемо врешті прийти.

Будь-які переговори залежать від нашого бачення майбутньої економічної моделі країни. Та, яка була після 1991 року, ніколи більше не відновиться – ні щодо логістичних ланцюгів, ні щодо пріоритетів.

Будемо іншою економікою та країною. Маємо вести дискусії про нову економічну модель. Бо багато говоримо про відновлення держави, маючи на увазі фізичну відбудову будівель.

Відновлення – комплексна і стратегічна справа. Від цього перезавантеження країни буде залежати, як функціонуватиме суспільство, держава, економіка. Нам поки що бракує такої стратегічної дискусії.

Звичайно – слід сідати з поляками, угорцями чи словаками та Єврокомісією за стіл переговорів, і вирішувати проблеми. Вести діалог і по зерну, і по перевізникам. У нас є легітимні вимоги, які маємо обговорити з сусідами.

Наприклад, польські колеги кажуть: "Розуміємо, що українські компанії-перевізники мають мати змогу працювати в Польщі. Але ми б хотіли, щоб їхні фінансові ресурси перевіряли, щоб не було "чорних грошей". Єврокомісія це підтримує. Нічого не можемо заперечити проти такої умови. Але коли поляки обмежують нашу легітимну діяльність, яка передбачена угодою з ЄС, тоді є проблема.

Тому я б почав дискусію з того, що юридично правильно робимо, а що неправильно. Це був би старт. У Польщі, наскільки розумію, до початку такої розмови теж готові.

Але чим довше триває блокування кордону, тим більше дискусія заходить на емоційний рівень.

Усі кандидати, які вступали в ЄС, мали проблеми та виклики. Але вели складні переговори і домовляються, погоджувалися на перехідні періоди та компроміси.

Процес вступу в ЄС - не тільки про доступ до нових коштів та можливостей, а також про непрості та болючі рішення. Маємо скласти все в одну мозаїку.

Не хочу спекулювати, бо відповідь залежить від нас і від ЄС. Цей вступ буде під постійною загрозою гібридних атак Росії, бо для Москви довести, що ми неспроможні вступити в Євросоюз – частина їхньої стратегії перемоги.

Наш вступ буде тривати за іншою логікою, ніж вступ інших країн. Затягувати процес, як це бачимо з країнами Західних Балкан (Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чорногорія, Північна Македонія, Косово і Сербія; із цих країн лише Хорватія в Євросоюзі. – Gazeta.ua), ніяк не можемо.

Для нас вступ – це також питання національної безпеки, стійкості та зміцнення країни, нації, бізнесу та громадянського суспільства. Розтягнути процес вступу на десятиліття не можемо. Але так само не можемо розраховувати, що завтра приєднаємося, оскільки вимог ніхто не відмінить заради нас.