Донеччина вже не дуже належить до українського світу. Вона була більш українською. Навіть у Донецьку, Горлівці, Макіївці центри були російськомовні, а на околицях буяло українське життя. Не кажучи вже про північ області, про Слов'янськ.

Про це дисидент Іван Дзюба розповів в інтерв'ю журналу "Країна" 2011-го. Сьогодні академіку виповнюється 85 років.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Всю одежонку, все белье перещупали. Подштанники в том числе. А вчера вызвали к генералу"

"Погано, що в нас між регіонами майже немає культурного обміну. Лише кілька разів на Донеччині київський Театр імені Франка виступав, а в решті там засилля російських колективів. Як ми інакше повернемо цей регіон у свій інформаційний простір?"

З якогось часу, каже Іван Дзюба, він скрізь і всюди почав говорити українською.

"Прийшов до цього не через віру в ідіотську тезу, що українська мова на другому місці за милозвучністю після італійської - це все дурня. Через почуття справедливості. Українською тоді говорив хто? Санітарки, двірники, підсобні працівники. А вище всі вже, як правило, російськомовні. Я відчув це як велику соціальну й національну несправедливість".

 

Іван Михайлович вважає, що якби в Києві одного дня на вулиці 20% населення заговорили українською, то це була б та критична маса, після якої українською завтра заговорили б 80%. Бо всі прекрасно вміють, але - не заведено.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Жителі Донбасу не за ДНР чи ЛНР, не за Україну чи Росію, а за мир"

Нагадаємо, у грудні 1965 року у відповідь на масові арешти української інтелігенції Іван Дзюба написав трактат "Інтернаціоналізм чи русифікація?", в якому доводив, що компартія в Україні перейшла на позиції російського великодержавного шовінізму. 1972 року його відрахували зі Спілки письменників України, згодом - позбавили волі на 5 років.

×