"Триває двобій між двома світами – Сходом і Заходом. Від нас залежить, із ким підемо"

Ґустав Ціріц привів в Українську галицьку армію понад 30 офіцерів-австрійців

"Прагнув влади й не розумів революційного зриву українців. Не бачачи дійсного стану армії, намагався накинути свою організаційну структуру. Не рахуючись із настроями вояків, намагався спочатку перевести їх у Румунію, а коли це не вдалося, гнав просто в руки Денiкiна", – зазначав "Літопис Червоної Калини" у квітні 1931-го про начальника штабу Української галицької армії Ґустава Ціріца. Він почав служити в українському війську після проголошення у Львові в листопаді 1918-го Західноукраїнської Народної Республіки. Об'єднувала території Галичини, Буковини й Закарпаття. Одразу постало питання захисту, бо Польща претендувала на Галичину, Угорщина – на Закарпаття, Румунія – на Буковину. Почалося формування армії.

 

Керівництво ЗУНР збиралося комплектувати збройні сили винятково українцями. Але з'ясувалося, що це неможливо. Галичани служили в армії Австро-Угорщини, але на офіцерських посадах їх було мало. Довелося залучати представників національних меншин ЗУНР – німців, євреїв, поляків, а також іноземців – австрійців, угорців, італійців, хорватів. Більшість із них долучилася взимку 1919-го, коли державним секретарем військових справ став Віктор Курманович. Запросив до УГА професiйних штабних офiцерiв, яких так не вистачало новому формуванню.

"Курманович зауважував, що слов'янам бракує акуратності й педантичності, – казав колишній командир Золочiвської бригади Степан Шухевич. – Тому ангажував до армії австрійських німців".

Полковник 47-річний Ґустав Ціріц народився на території Румунії в сім'ї угорців. Дитинство та юність провів у Стрию на Львівщині. Закінчив кадетську школу та військову академію у Відні. Служив у генеральному штабі австро-угорської армії. На пропозицію Курмановича очолює корпус УГА. За місяць після прибуття у штаб – у лютому 1919 року – пропонує військовому відомству ЗУНР запросити на вакантні посади ще 35 офіцерів колишньої австро-угорської армії. Водночас подібну пропозицію надсилає австрiйський полковник Антон Лєгар. На вiдмiну вiд Цiрiца, радить пiдiйти до проблем комплектування збройних сил ЗУНР ґрунтовнiше. Пропонує запросити сімох австрiйських генералів. Прораховує, що за їхні послуги потрібно заплатити зі скарбницi ЗУНР 2,5 млн корон. Лєгар гарантує, що вони радикально полiпшать ситуацiю на фронтах і виженуть польські війська зі Львова.

Більшість членів уряду розуміє приваб­ливiсть пропозицiї Лєгара, але Рада держсекретарiв ЗУНР не пiдтримує її. Не хочуть ризикувати великою сумою грошей.

Упродовж березня 1919-го за сприяння Ґустава Цiрiца в Українській галицькiй армiї з'являються кiлька десяткiв австрiйських офiцерiв на ключових командних мiсцях у штабах i фронтових частинах.

За Цiрiцом закріплюється iмiдж ворога Січових стрільців, яких вважають гвардією збройних сил ЗУНР. Колишній австрійський полковник принципово не виділяє їх із-поміж інших. Частина українських старшин починає виступати проти напливу іноземців, бо мусять поступатися місцями у штабах і тилу. Протестують проти дій Курмановича його пiдлеглi по Державному секретаріату військових справ, змушують разом iз заступником Петром Бубелою подати у вiдставку.

Уряд Західноукраїнської Народної Республіки розглядає конфлікти між іноземцями й українцями в армії. Заслуховують аргументи сторін і змушують порозумітися заради злагоджених дій на фронті. Ціріц продовжує служити в УГА й військовому міністерстві. Подає заяву на здобуття українського громадянства.

У травні польське військо змушує галичан відійти на схід. Та за місяць проводять блискучий контрнаступ – Чортківську офензиву. Але закріпити успіх не виходить.

 

Ціріц разом з УГА переходить за Збруч – на територію УНР. Бере участь у плануванні спільних операцій із тамтешніми військовими керівниками. Готуються висуватися на фронти проти більшовиків та денікінців.

У жовтні 1919-го Ґустав Ціріц проводить коротку відпустку у Відні. Зустрічається з дружиною, донькою та сином. Після повернення в Україну його призначають начальником генштабу Української галицької армії замість полковника Альфреда Шаманека. Ціріц розпочинає реорганізацію командування УГА за "німецьким зразком".

"Я без церемонії заявив: "З тобою, Ціріц, не працюватиму". Цю заяву він прийняв мовчки, але свердлив лихим поглядом. Для мене він не існував", – писав у спогадах генерал УГА Мирон Тарнавський. Зазначає, що головнокомандувач УГА Осип Микитка цілковито стає маріонеткою в руках хитруна Ціріца. Інші військові звертають увагу на політичне інтриганство, зверхність і зневажливе ставлення до вояків-наддніпрянців. На Дієву армію УНР начальник генштабу УГА каже "так звана армія".

– Мені вiдоме трагiчне становище армiї, але мiжнародне становище вимагає вiд нас величезного напруження сил. Триває двобiй мiж двома свiтами – Сходом i Заходом. Вiд нас залежить, з ким пiдемо – куди поведемо армiю i весь український нарiд, – каже Ґустав Ціріц на нараді з командирами корпусiв, бригад і полкiв УГА в січні 1920-го. – Я вважаю, що нам треба лучитися тiльки із Заходом. Бо до нього належить наш нарiд своєю культурою, усiм своїм свiтоглядом. Коли пiдемо на Схiд – назавжди зiрвемо зв'язок iз Заходом. Маємо хоч би й силою пробиватися на Захiд.

Тоді ж видає наказ про виведення УГА на територію Румунії. Перейти Дністер планує біля містечка Рибниця – нині Молдова. Через епідемію тифу, смерті армія майже втратила боєздатність. Більшість особового складу перебуває в госпіталях.

У січні 1920 року агенти більшовиків починають активно поширювати свої ідеї в Українській галицькій армії. Формують низку революційних комітетів. Перебирають командування частинами галичан.

10 лютого 1920-го румунський уряд відмовляє УГА пройти через територію країни. Вінницький і балтський ревкоми Галицької армії вирішують арештувати головнокомандувача Осипа Микитку й начальника генштабу Ґустава Ціріца.

– Ганьба для всієї армії, якщо вона видає своїх генералів, – каже під час арешту Ціріц.

Ревкоми починають діяти спільно з червоною армією. Змінюють назву – стають Червоною українською галицькою армією. Мають майже 5 тис. вояків та офіцерів на Поділлі та Херсонщині, ще 12 тис. – у госпіталях.

 

Скасовують наказ Ціріца про перехід у Румунію. Заарештованих генералів везуть у Балту, а потім – в Одесу. 31 березня 1920-го доставляють до Москви. Утримують в Кожухівському концтаборі, згодом – у Бутирській в'язниці.

Жодних обвинувачень радянська влада не висуває. Генерали пишуть скарги в Політичний Червоний Хрест. Намагаються привернути увагу англійської дипломатичної місії в Москві.

1 вересня 1920 року Ціріц отримує лист від Політичного Червоного хреста. Пишуть, що не вдалося добитися в наркомі іноземних справ полегшення його долі. Радять звертатися в особливий відділ всеросійської надзвичайної комісії.

Наступного дня оголошують звинувачення у "контр­революційній діяльності" й засуджують до страти. 7 вересня 1920-го Ґустава Ціріца й Осипа Микитку розстрілюють.

"Вояки Української галицької армії були б побідили. Та їм завадив тиф. Може, це була перша спроба бактеріологічної війни й вони опинилися в госпіталях. Тоді не було Об'єднаних Націй і світ тим не цікавився", –

Марія ЯНІВ, сестра-жалібниця польового госпіталю Української галицької армії

30 тисяч старшин і вояків налічувала Українська галицька армія на початку грудня 1918 року. Мали 40 гармат. Утримували фронт проти 62-тисячного польського війська. У травні 1919-го до них долучилася 100-тисячна армія Юзефа Галлера. Її сформували у Франції для боротьби з більшовиками. Всупереч зобов'язанням польського уряду спрямували проти УГА

Брав участь у турнірі фехтувальників

1872, 15 лютого – Ґустав Ціріц народився в місті, яке належало Угорському королівству, – Сатмар – тепер Сату-Маре, Румунія.

1891 – закiнчує Стрийську гімназію на Львівщині. Вступає у Вiденську кадетську школу. Стає кадетом-офіцером 29-го фельд'єгерського батальйону. Пізніше – лейтенантом 74-го піхотного полку австро-угорської армії.

1896 – бере участь у турнірі найкращих фехтувальників серед офіцерів австро-­угорської армії.

1900 – починає службу в генеральному штабi.

1903 – стає професором Кадетської школи у Львовi. Навчається у вiйськовій академії у Відні. Закінчує її 1909-го. Служить у Галичинi.

1910 – отримує посаду професора кафедри тактики i стратегiї Вищих артилерійських курсiв у Відні. Публікує вiйськово-теоретичні праці.

1914–1918 – очолює штаб 43-ї стрiлецької дивізії та вишкiльний вiддiл вiйськового мiнiстерства. Нагороджують бронзовою медаллю вiйськових заслуг на червонiй стрiчцi та бронзовою ювiлейною медаллю, хрестом "За вислугу років", хрестом "За військові заслуги", орденом Залізної корони.

1919, січень – починає служити в Українській галицькій армії.

1920, 10 лютого – заарештовує ревком УГА на вимогу більшовиків, вивозять до Москви.

1920, 7 вересня – розстріляли. Місце поховання невідоме.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН

×