У Михайла Туган-Барановського вдома Ленін познайомився з Крупською
"В моей жизни произошел такой резкий перелом, какой трудно себе представить. Судьба перенесла меня в новую среду, окружила новыми людьми. От прошлого не осталось ровно ничего – кроме воспоминаний", – писав економіст 36-річний Михайло Туган-Барановський у листі до приятеля Петра Струве. У березні 1901-го він був змушений залишити Санкт-Петербург і оселитися в селі Пізники на Полтавщині. Тепер це Чорнухинський район, а тоді був Лохвицький повіт.
Родом Туган-Барановський був із дворянської родини зі Слобожанщини. Батько мав татарське коріння, мати походила з Полтавщини. Після гімназії, 1883-го, вступає до Петербурзького університету. Навчання не закінчив. 17 листопада 1886 року на панахиді за російським публіцистом Миколою Добролюбовим – за радянських часів його називали "революційним демократом" – Михайла заарештовує особисто градоначальник Санкт-Петербурга Петро Ґреснер. Як "неблагонадійного" Туган-Барановського з університету виключають. Мусить повернутися до маєтку батьків на хутір Соляниківка в Куп'янському повіті на Харківщині. А 1889-го закінчує одразу два факультети Харківського університету. "Когда мне предоставилась возможность сдать экзамен, то я в три месяца прошел курс юридического и естественного факультета и сдал за этот срок кандидатский экзамен по обоим", – згадував в одному з листів через чверть століття.
Того ж року їде в подорож Європою. Під час огляду Ейфелевої вежі в Парижі знайомиться з Лідією Давидовою, названою донькою директора Петербурзької консерваторії. Вони разом повертаються до столиці Російської імперії і беруть шлюб. Живуть у Давидових. Михайло Туган-Барановський викладає економічні дисципліни в Жіночому училищі комерційного рахівництва. Починає відвідувати марксистські гуртки.
"На поверхности петербургского марксизма, на глазах у всех, включая департамент полиции, бушевали два молодых вожака – Струве и Туган, – згадувала в 1930-х гімназійна подруга Давидової, письменниця Адріана Тиркова-Вільямс. – Они были неразлучны, вместе давали битвы в полузакрытых собраниях Императорского Вольного экономического общества. Эти два Аякса марксизма вместе составляли программы и манифесты, явные и тайные, вместе затевали и губили журналы, вместе шли приступом на народников".
Інша товаришка Лідії – Антоніна Ґерд – вийшла заміж за Петра Струве. Була й четверта подруга – Надія Крупська, яка викладала в недільній школі для дорослих. Під час якихось посиденьок у Туган-Барановських вона познайомилася з молодим помічником адвоката Володимиром Ульяновим – майбутнім Леніним. Принаймні так пише онук економіста Джучі Михайлович.
"Пили чай, судачили о народниках, спорили без конца, – згадувала ті вечори Тиркова-Вільямс. – Угощение было незатейливое: бутерброды с чайной колбасой и сыром, иногда варенье, печенье. Михаил Иванович говорил много, других слушал рассеянно, съедал с ближайшей тарелки все пряники, потом предлагал гостям уже опустошенную тарелку. Семья Туганов очень тянулась за светскими манерами и обычаями, но в Мише никакой светскости не было, хотя этот проповедник классовой борьбы вышел из класса не пролетарского, а почти барского".
Михайло Туган-Барановський 1898-го захищає в Московському університеті докторську дисертацію "Русская фабрика в прошлом и настоящем".
Тоді ж він – доктор політичної економії – раптом став відходити від марксизму. Мовляв, відмовитися від капіталістичних відносин не можна. Натомість починає творити свою модель економіки – "етичний соціалізм". Наступного року публікує критичну статтю "Основная ошибка абстрактной теории Карла Маркса". Після неї в Туган-Барановського починаються конфлікти з Володимиром Ульяновим. А той завойовує все більший авторитет у середовищі російських марксистів. Востаннє вони бачаться у Пскові 1900 року – на організаційній нараді про початок випуску газети "Искра".
"Туган-Барановский говорил мне со свойственной ему наивностью о своей неудержимой антипатии к Ленину, – згадував Петро Струве. – Зная и даже будучи близок с братом Ленина Александром Ульяновым, который был казнен в 1887 году, он с изумлением, граничившим с ужасом, рассказывал, как не похож был Александр на брата Владимира. Первый был чрезвычайно мягкий и деликатный человек даже в обращении с врагами, тогда как резкость второго была поистине равносильна жестокости".
Під час вагітності в Лідії розвивається анемія. 22 грудня 1900-го дружина Туган-Барановського помирає. Михайло залишається жити в домі тещі. Захоплюється спіритизмом – аби відігнати погані думки. "Я был на сеансе одного профессионального медиума, который явно шарлатанил и морочил публику, – пише до Струве. – Тем не менее, кроме очевидного обмана, было и нечто другое. Теперь я устраиваю другой сеанс, на котором возможность обмана будет устранена. Ценность приобретенного таким путем познания громадная. Я всегда думал, что под густой оболочкой шарлатанства, обмана и самообмана в мистицизме скрывается какое-то таинственное зерно истины".
У березні 1901-го вони зі Струве беруть участь у демонстрації проти відправлення петербурзьких студентів до армії. Тих заарештували за зберігання забороненої літератури й тепер хотіли поголити в солдати. Небайдужі зробили плакати й вийшли з ними на Казанську площу. Суд забороняє обом приятелям жити в "столичних й університетських містах" Російської імперії. Струве виїжджає до Німеччини. А Туган-Барановський перебирається до Пізників на Полтавщину. Там живе його знайома Ольга Русинова, донька предводителя дворянства Лохвицького повіту. Через рік одружується з нею. У них народжуються син Михайло й донька Ольга. В сусідньому селі Лука купують ділянку та зводять свій будинок.
"Живется мне недурно – даже почти счастливо, хотя все же несколько грустно, – пише Туган-Барановський до Струве 1905 року. – Не думайте, что я так легкомыслен и могу без всяких страданий перейти от одной жизни к другой. Нет, того что было, я никогда не забуду. Хотя у меня есть теперь одно новое сильное чувство – любовь к моему сыну, для которого я бы мог все отдать, даже свою научную деятельность, которая мне раньше была всего дороже".
У наступному листі ділиться: "Ужасно странно иногда натолкнуться на наши, еще столь недавние литературные упражнения в "Новом слове" или "Начале". Как смешно встречать этот задорный самоуверенный тон, эти запальчивые нападения на литературных противников, эту наивную уверенность, что мы нашли, наконец, самую настоящую истину, и эта истина заключена в "Капитале" Маркса. Это впечатление произвело на меня перечитывание статей Ильина (один із псевдонімів Леніна. – "Країна"). Так хотелось сказать: "Маленький ты мальчик, не горячись, будь спокойнее. То, что тебе кажется верным, вовсе не так верно – жизнь неизмеримо сложнее, глубже, таинственнее, чем ты это себе представляешь".
Завдяки дружині Михайло починає спілкуватися з місцевими українофілами. Бере участь у роботі судів, зборах підприємців і громадськості. 1905 року звертається до губернського земського зібрання з пропозицією встановити в Полтаві пам'ятник Тарасові Шевченку. Сам починає збір коштів на це.
"З походження я наполовину українець. У ранній молодості та на університетській лаві почував себе українським патріотом, однак пізніше дещо охолонув до українства", – пише на початку 1914-го в анкеті місячника "Украинская жизнь", який у Москві редагує Симон Петлюра.
Працю Туган-Барановського "Социальные основы кооперации", що вперше вийшла 1916-го, в Росії перевидають ще двічі. Згодом книжку перекладуть майже всіма європейськими мовами. У серпні 1917 року Туган-Барановський отримує дві телеграми – від кримськотатарського Курултаю та Центральної Ради. І ті, й ті пропонують очолити міністерство фінансів при своїх урядах. Приймає пропозицію з Києва й перебирається з родиною туди.
– Що більше думаю про сьогодення, то більше переконуюся – вибух неминучий. Крим такий малий, а Україна – сила, селяни йдуть за самостійниками, – пояснює синові Михайлові свій вибір.
Той переказує це в спогадах. Згадує також, що становище тодішнього українського уряду – Генерального секретаріату – було критичне. Грошей бракувало, авторитет нової влади швидко падав. Туган-Барановський звернувся до знайомого банкіра по допомогу. Той відмовився мати справи з українським урядом.
– Особисто вам можу позичити, – сказав і дав під вексель 500 тис. рублів. Цієї суми було достатньо лише для того, щоб відкрити відділення банку.
Коли в січні 1918-го більшовики займають Київ, Туган-Барановський відправляє сім'ю в Луку, а сам виїжджає до Москви. Переховується у вдови одного з синів письменника Льва Толстого. І якось на Тверській зустрічає Володимира Бонч-Бруєвича. Вони знайомі ще з часів організації газети "Искра". Тепер той керує справами Раднаркому – більшовицького уряду. Привіталися.
– Що поробляєте? – примружився Бонч-Бруєвич.
– Та ось, від вас ховаюся, – розгубився Туган-Барановський.
– Можливо, вже пора залишити глибоке підпілля? Дзержинський казав, що ви ночуєте в Толстих. Навіщо людям докучати зайвий раз? ВЧК не до вас, у неї роботи по горло.
– Ніколи в житті не почувався так по-дурному, як тієї хвилини, – розповідав згодом синові.
Коли повертається до Києва – там при владі вже гетьман Павло Скоропадський. Викладає у щойно заснованому Кооперативному інституті. Бере участь у створенні Української академії наук. Очолює Українське наукове товариство економістів. Після чергової зміни влади йому пропонують увійти до уряду Директорії. Відмовляється.
– Збоку здається, що міністри мають велику владу й незалежність. Насправді вони не мають ні сил, ні незалежності, і тому краще віддати сили науці, – пояснює одному зі своїх студентів.
Якось до Михайла Туган-Барановського додому прийшов брат Микола. Приніс пакунок, просив сховати. Мовляв, там гроші й акції, які хоче залишити в спадок синові. Коли пішов, Ольга взялася ховати пакет. Папір надірвався і звідти випали якісь документи. Виявилося – таємного архіву німецької Північної армії. Грошей – біля двох мільйонів. Дружина просить Туган-Барановського знищити документи, а гроші пожертвувати якомусь притулку. Не хоче, "бо дав слово зберігати". Тієї ж ночі в нього від переживань стається серцевий напад.
"Виздоровлював погано, сам того не хотів. То лежав закам'янілий, то качався по ліжку", – пише у спогадах син економіста.
Лікарі радили залишити Київ і їхати звідти якнайдалі. Від голови Директорії Української Народної Республіки Володимира Винниченка саме надійшла пропозиція податися радником з економічних питань делегації УНР на Паризьку мирну конференцію. Туган-Барановський погоджується.
Для його сім'ї дають окремий вагон. Він усю дорогу лежить, почуває себе зле, має високу температуру. 21 січня 1919 року на залізничній станції Затишок неподалік Одеси Михайло Туган-Барановський помер. Поховали його на старому кладовищі Одеси. У 1930-х його знесли й розбили парк.
В еміграції родина економіста осіла у Празі. Дружина Ольга Федорівна там померла. Донька Ольга працювала акторкою. Син Михайло в 1930-х повернувся до СРСР. Став письменником – мав псевдонім Світязький. Помер 1986 року. Внука Джучі не стало 5 січня цього року. Він жив у Волгограді, був істориком. За місяць до смерті закінчив роботу над монографією про діда.
39 000 томів приблизно налічувала бібліотека економіста Михайла Туган-Барановського в маєтку Лука на Полтавщині. У ній були книжки з автографами економістів Вернера Зомбарта, Карла Каутського, публіциста Едуарда Бернштейна, письменників Бернарда Шоу, Олександра Купріна, теоретика марсизму Георгія Плеханова й інших. Наприкінці 1918-го все зібрання вивезли німці, коли відступали з України
8 
35413
Коментарі