Цифрові фотокартини про війну в Україні, які вражають, створює київська мисткиня Марина Хоменко. У її роботах мотанка-берегиня заплющує очі дитині від жахіть війни, а зруйнована Україна відроджується з попелу, наче міфічний птах фенікс. Ілюстрація фотохудожниці про розлуку з Батьківщиною вже набула популярності в інтернеті, бо влучно відображає почуття українців, які змушені були тимчасово покинути рідні місця, щоб урятуватися від воєнних дій.
Gazeta.ua поговорила з фотохудожницею Мариною Хоменко про її творчість та образи України під час війни.
"Я люблю відображати свої почуття. Мені складно їх сформулювати в слова, але простіше показати картинкою. Раніше мене надихали красиві речі, місця, люди. Хотілося цю красу показати. Творчість витягувала мене зі станів, коли було надто погано. Це як арттерапія. Коли почалася війна, то я випала з життя. Сиділа й думала, навіщо виживати. Зрозуміла, що не боюся смерті, бо мені нема заради чого жити. Тоді подумала, що це дивно й так не має бути. Заради чого ж я тоді раніше жила? Згадала, що до війни для мене творчість була тим, заради чого я живу", - розповідає Марина Хоменко.
Мисткиня працює із фотомонтажем. Знімок художньо обробляє, створюючи цифрову артроботу.
Коли почалася війна, я випала з життя. Сиділа й думала, навіщо виживати
"Останнім часом було багато комерційної роботи, то я віддалилася трошки від творчості. Рідко це робила й воно було таке якесь поверхневе. Коли почалася війна, то вже й роботи не було. І все відійшло на другий план. Вже не так сильно ти за неї переймаєшся, а переживаєш, з одного боку, за глобальніші речі, з іншого – індивідуальніші. Вирішила, а чому б не спробувати зараз творити?".
Посмотреть эту публикацию в Instagram
Для перших робіт використала фото з попередніх знімань.
"З них зробила фотомонтаж і якось легше стало. Потім щотижня намагалася робити хоча б одну фотокартину, щоб якось себе зібрати докупи. І воно допомагає. Ментально легше впоратись із тим, що переживаєш. Коли намагаєшся це відтворити й поділитися з іншими. Загалом я роблю це для себе, але подобається, що воно відгукується і заходить ще комусь. Коли розумію, що не я одна таке відчуваю і мені вдалося відобразити саме так, як люди це переживають. Тоді вважаю, що я добре впоралася", - каже фотохудожниця.
Коли розумієш, що не я одна таке відчуваю і мені вдалося відобразити саме так, як люди це переживають. Тоді вважаю, що я добре впоралася
Деякі фотокартини створює за кілька годин. Над іншими може працювати кілька тижнів. Зі своїх робіт художниця планує зробити колекцію і продати на ринку цифрового мистецтва - NFT (NFT - англ. non-fungible token. У перекладі з англ. – "невзаємозамінний токен", простими словами – це сертифікат на право володіння яким-небудь цифровим активом - Gazeta.ua). Вилучені кошти направити на допомогу Україні.
"Хочеться жертвувати більше грошей. Бо тут хоч заробляю, то з податками мало грошей залишається на благодійність. Якби цю колекцію хтось купив, то було б простіше. І виставку хочу зробити, коли повернуся. Або вже після перемоги, коли в мене збереться більше робіт, бо маю ще ідеї. Якраз перед війною у мене мала бути виставка в Маріуполі. 16 лютого відправила колекцію своїх робіт - і тепер не знаю, чи живі люди, які це все організовували. Я їм писала кілька разів, але ніхто не відповідає", - розповідає мисткиня.
Марина Хоменко розповіла про ідеї створення п'яти своїх фотокартин.
МОТАНКА ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ЯНГОЛ-ОХОРОНЕЦЬ
"Коли дізналася про звірства росіян у Бучі, мене просто вибило з життя. Треба було трохи часу, щоб це все перетравити, прийти до тями. У мене був уже задум із мотанкою, але видавався примітивним. А Буча для мене настільки глибока, що було важко уявити, як зробити настільки ж відповідне, бо все здавалося поверхневе. Відобразила мотанку, що заплющує очі дитині від жахіть війни, коли з неба падають бомби.
Уявляю, що кожен із нас має такий оберіг, дбайливо створений поколіннями наших пращурів, пронесений крізь роки заборон і знищення, збережений, щоб берегти нас і нагадувати, хто ми є
Мотанка - зроблена з тканини вузликова лялька. Вважається, що в давнину мотанки виконували функцію сакральних оберегів. Уявляю, що кожен з нас має такий оберіг, дбайливо створений для нас поколіннями пращурів, пронесений крізь роки заборон і знищення, збережений, щоб берегти нас і нагадувати, хто ми є.
Спочатку думала передати те, що діти сильно травмовані цією війною. Хотілося, щоб вони такого не бачили. Бо потім складно позбутися всіх тих травм і спогадів війни. Те, що травмує нас у дитинстві, потім з нами все життя. Мені було шкода дітей, що переживають і бачать війну. Воно все одно на нас всіх відбивається. Потім зрозуміла, що це не тільки про дітей, а загалом про всіх людей. Просто діти чутливіші. І це все їх травмуватиме набагато більше, ніж дорослих. Але по факту мені хотілося, щоб якийсь ангел охоронець, як ця мотанка, захищав нас усіх.
Це фото зробила вже в Болгарії. На світлині - стою з племінником. Для фото я не мала навіть вбрання. Знайшла якусь мамину сорочку таку, що хоч за формою трошки схожа на вишиванку. Потім перенесла на неї вишивку з фотографії, що робила ще в Києві. Додала стрічки, спідницю. Усе змонтувала. З оригінального кадру там залишилися тільки я з племінником", - розповідає Хоменко.
НАД ПРІРВОЮ СЕРЕД ВОРОГІВ
"Цю ілюстрацію створила в перші дні війни. Тоді було відчуття, що нас ніби всі покинули. Ми стоїмо на межі, на маленькому піку, який нам залишився. А поруч - прірва й самі вороги - Білорусь і Росія з усіх сторін. Було відчуття, що ми самі в усьому світі й самі проти всього. З Європи нам не надто сильно ще тоді допомагали. Вони думали, що ми швиденько здамося, чи на що вони там очікували? А крила - це символ того, що ми можемо полетіти, що ми не впадемо. Ми вистоїмо і здолаємо цю всю навалу й нашестя, яке на нас звалилося. Ми переможемо. Коли на тебе падає небо - все, що можеш зробити - це вистояти й не зламатися.
Для ілюстрації використала фото українських Карпат. Це скелі Шпиці.
ВІДЧУТТЯ ПОРОЖНЕЧІ
"Раніше я не любила сидіти вдома, часто подорожувала. Але як почалася війна, то мені нікуди не хотілося їхати. Усі родичі збиралися за кордон і треба було їм допомогти перекладати, бо ніхто з них не знає англійської. Я сильно не хотіла покидати Україну. Було сумно від'їжджати. Що далі я від дому, то відчуття, наче ще більше тягне назад. Щось там таке залишилося, а я вже начебто не цілісна. І це почуття порожнечі всередині я намагалася зобразити в цій роботі.
Що далі я від дому, то відчуття, наче ще більше тягне назад. Щось там таке залишилося, а я уже начебто не цілісна
Це я знімала вже в Болгарії на другий чи третій день після приїзду. Це фактично фотографія. Її було доволі швидко оформити, бо не робила майже монтажу. Я відзняла цю роботу й трохи полегшало", - додає мисткиня.
ПОСТАНЕМО З ПОПЕЛУ
"Ідею для роботи подала подруга. Коли бомбардували Харків, каже: "Дивися, зараз усе горить, але думаю, що ми як фенікси з попелу повстанемо". Я подумала, що треба це зобразити саме так.
Виникла проблема з тлом, бо для робіт я використовую лише свої фотографії. Тому доводиться іноді постаратися, щоб щось вигадати з того, що маю. Бо поки я була в Києві, то не було багато руйнувань столиці. Відповідних кадрів я не зняла. Мені доводилося шукати серед старих фотографій щось схоже на горілі будинки, руйнування. У мене були фото декількох занедбаних замків, де тільки стіни стоять. І подумала, що це може спрацювати. Використала для роботи фото руїн замку Терещенків у Житомирській області", - каже Марина.
УКРАЇНСЬКА ЛЮТЬ
"Ця фотокартина - моя лють. У мене багато ненависті. За весь цей час не плакала жодного разу. Але кудись треба дівати ці емоції, напругу - і воно в мене виражається у злості, люті, ненависті. Хотілося нищити росіян. Коли створювала цю роботу, то переглядала багато відео, що піднімає бойовий дух - із "Байрактарами", що нищили ворожі танки. Це покращувало мені настрій.
Вирішила зобразити Україну, що винищує всіх ворогів. Хотілося, щоб тло було мінімалістичне, а жіночий образ - у центрі всього. Тому просто зробила грозове небо. Воно теж символ люті. А ті черепи - це все, що має лишитися від ворогів", - підсумовує Хоменко.
2 
4880
Коментарі