"Тепер надія одна, на Нобелівську премію"

"Коли ні донбаський журналіст, ні галицька поетка не асоціюють Луганськ з Василем Голобородьком, це означає, що в міста і цілого регіону украдено "культурний паспорт", — пише Оксана Забужко, 53 роки, у відкритому листі до Українського ПЕН-центру. Письменниця закликає номінувати Василя Голобородька на Нобелівську премію. 69-річний поет живе в Луганську. Збірки його віршів у радянські часи друкували за кордоном, перекладали на європейські мови. 1994-го отримав Шевченківську премію.

Як ставитеся до того, що вас хочуть висунути на Нобелівську премію?

— Приємно, що хтось вважає мене гідним. Але говорити зараз про це не дуже доречно. 1985-го діаспора почала розмови про висунення Стуса на Нобелівську премію. Замість того, щоб зробити гарні переклади Стуса на інші мови, вони просто про це говорили. Ну і Стуса вбили. Намір його висунути — не остання причина смерті. Я зараз у подібній ситуації — сиджу під диваном, нікуди не вилажу.

Буду тут до останнього — доки звільнять. Міг би виїхати раніше — можу працювати і в Ростові, і в Ріо, аби інтернет був. У мене нема соціальних зв'язків. Років 10 тому Ігор Калинець давав оголошення у львівській газеті, що, може, комусь із кагебістів там незатишно стало і захочуть у рідний Луганськ повернутися? Поміняти Львів на Луганськ ніхто не схотів. Тепер продати квартиру тут — за ці гроші навіть однокімнатної ні у Києві, ні у Львові не куплю. Тепер надія одна, на Нобелівську премію, — сміється Василь Іванович. — На майбутнє України дивлюся оптимістично, хоча проти неї працює весь світ.

Схвалюєте ідею люстрації діячів культури?

— Пригадую історію, як у Німеччині чоловік стежив за дружиною, а дружина — за чоловіком. Так було і в нашій Спілці письменників. Юрій Щербак каже, що не ходив у спілку, бо там усі були стукачами. На мене також тисли, щоб був донощиком — я втратив і книжку, і університет, в армію потрапив. Ті, хто мав книжечки, квартири у Києві і поїздки у Болгарію, всі були стукачами. Мені кагебісти казали: "Ми нічого не хочемо від тебе. Нам треба знати, що ти нікуди не влізеш". На місці тих, хто співпрацював із радянською владою, відійшов би зараз від справ і навіть мемуарів не писав би. Але ж вони лишилися на посадах у редакціях, видавництвах. Якщо держава почне люстрацію діячів культури, виявиться, що ті, хто її проводить, не мають морального права на це. Зараз — і пізно, і рано. Треба чекати, щоб з'явилися нові люди.