"Кінофестиваль "Єрмак", присвячений пам"яті актора, пройде наступного року в Києві. Гроші дає давній друг Степанова, російський бізнесмен Анатолій Гордєєв", — розповідає "ГПУ" вдова актора Наталя Степанова, 40 років. Вона — друга дружина Степанова.
— Ми з чоловіком жартували, що знайомі "з війни", — пригадує. — Я працювала костюмером на кіностудії Довженка. Там 18 років тому знімали фільм "Війна на Західному напрямку". Віктор грав генерала Чумакова. Так ми познайомилися.
1992-го Степанов переїхав до Києва з Петербурга.
— Із Наталею полюбив Україну, — згадує режисер "Війни" 75-річний Григорій Кохан. — Любив вечорами співати "Ой чий то кінь стоїть".
Потім Степанов знявся в українському фільмі "Кисневий голод" за сценарієм Юрія Андруховича. 1992-го ця стрічка завоювала приз за операторську роботу на кінофестивалі у Венеції.
— На відміну від більшості російських акторів, які приїжджали до нас підхалтурити, Степанов викладався на повну, — пригадує режисер "Кисневого голоду" Андрій Дончик, 45 років. — Знімали 7 місяців у покинутому військовому містечку під Борисполем, іноді при тридцятиградусному морозі.
Степанов грав старшину роти.
— За сюжетом він стоїть перед строєм і читає мораль, — згадує режисер. — Регіт стояв покотом. Раптом до знімальної групи під"їжджають справжні офіцери. І починають Степанова вичитувати, що його солдати не належним чином поводяться на плацу. Вони прийняли актора за справжнього військового.
— Віктор Федорович закінчив Тамбовський інститут культури, — розказує 55-річний театральний критик Юрій Хомайко. У 80-х він був завлітом Тамбовського драмтеатру, де працював Степанов. — Те, що Віктор потрапив до театру, вже удача. Бо тамбовський вуз ніколи не випускав професійних акторів. Степанову давали ролі богатирів та бородатих купців. 1983-го Тамбовський театр гастролював у Ленінграді. В "Женитьбе" за Гоголем Віктор грав епізодичну роль нареченого. Більшість режисерів її позбавляються. Але Степанов на сцені так багатозначно мовчав, що його помітили кіношники з "Ленфільму".
У актора виявили рак кісткового мозку
Актора запросили зіграти в телевізійному фільмі "Іван Павлов. Пошук істини".
— У стрічці він був священиком. Після зйомок став вірити в Бога. На нього дуже впливали ролі.
Після зйомок у фільмі "Михайло Ломоносов" Степанов став національним героєм Тамбова. Жителі запрошували його в гості. На застілля актор міг приности 3-літрову банку чистого спирту чи 5 кг югославської шинки. Згодом застілля почали йому набридати. Степанов розповідав про Ломоносова, а від нього чекали байок і анекдотів про акторське життя.
Після "Ломоносова" Степанову було складно працювати в образі інших героїв. В одній італійській комедії він грав коханця, який вилазив із шафи. На прем"єрі в залі хтось вигукнув: "Ну, Михайле Васильовичу, ви даєте!"
Головною роллю Степанов вважав Петра І у фільмі Віталія Мельникова "Царевич Олексій". Перед тим актор на зйомках картини "Єрмак" упав із коня і травмував хребет. Розповідав: коли спав у лікарні, попросив у Господа сил, аби зіграти Петра І. Його тіло тричі пройняла дрож. Степанов любив такі містичні моменти.
Після травми він уже не працював у театрі. Хоча його кликав Олег Єфремов у МХАТ. А в театрі сатири Степанову пропонували ролі покійного Анатолія Папанова. Але актор відмовився. Не хотів, аби його порівнювали з Папановим.
— Став погано ходити, — розповідає вдова. — Якось послизнувся в лазні. Зламав ключицю. Він без кінця ламав кістки, лікарі порадили звернутися до онколога.
Так у актора виявили рак кісткового мозку. Хвороба тривала 12 років. Степанову робили 15 операцій. На лікування давав гроші російський посол Віктор Черномирдін. Вони дружили, разом святкували кілька Нових років поспіль.
Степанова не стало 26 грудня 2005-го. Його поховали на київському цвинтарі в Берковцях.
Актор не мав дітей. Він усиновив Микиту — сина свого друга В"ячеслава Боєва. Друг багато пив і хворів. Нині прийомному синові Степанових 35 років, він одружений, має 3-річну доньку Софію. Живе в Києві на Оболоні, займається політикою. Вдова Степанова мешкає під Києвом у селищі Ровжі.
5 
35413
Коментарі