— Ше би дід мав цицьку, то ніхто внучці не був потрібен, навіть мама, — художник Богдан Бринський, 52 роки, бере на руки 11-місячну внучку Соломію. 29 грудня він святкує 5-річчя своєї галереї "Цмок" у Івано-Франківську.
— Ці картини подарував Соломійці, — художник показує на три зимові пейзажі. — Малюю їх, аж тут дзвонять — онука народилася. Кинув пензлі — побіг додому.
Стіни галереї повністю завішені картинами Бринського. На них Карпатські гори, вулиці Івано-Франківська, історичні постаті, напівоголені жінки. Пише їх олійними фарбами. Під пейзажами стоїть стіл із бутербродами, вином і горілкою. Поряд — п'ятеро гостей і 25-річний син художника Остап з дружиною Младеною.
Богдан Бринський вбраний у синій светр, на ньому вишита жовтим свастика. Це слов'янський символ-оберіг.
— То німці такі шиють. Купив на гуманітарці, — стукає себе по грудях художник. — Брешу, жінка зв'язала.
— Зажурились галичанки та й на тую зміну, ой відходять наші стрільці десь на Україну, — гості лишають чарки і затягують. — Хто ж нас поцілує в уста малинові, карі оченята, чорненькії брови.
— Зазвичай тут нема де стати, — каже Бринський. — Питаю в Тараса Прохаська, чи прийдеш. Каже, буду вдома прибирати. Шо ти хоч, субота перед Новим роком. А Юра Андрухович десь по Європах сидить. З хлопцями товаришую вже більш як 20 років. Якось намалював оцих двох і ще поета Ярослава Довгана з оголеною дамою. Вона така вся лежить і наче пливе. А хлопці її тримають. Вони ще сміялися, що це Ірена Карпа. Колись намалював Андруховича "з яйцями". Роботу присвятив помаранчевій революції. Юра був одягнений у темне пальто. З-під нього виглядає помаранчевий светр і висять два бомбони — утворилася перевернута буква "Ї". Такі жарти для кобіт.
Художник кілька років навчався на реставратора в Італії за стипендією від ЮНЕСКО.
— Після університету працював реставратором у Художньому музеї Івано-Франківська. 1989-го готувалися до виставки, то й приміщення до ладу доводили. Стою собі, зафарбовую стіну. Якось не цікаво. Взяв і малярським валиком намалював тризуб. Його завісили картиною. Приїхали на екскурсію гості зі сходу України. Показую на цю картину, кажу, що це минуле мистецтво. Підіймаю раму, під якою тризуб: "А це — сучасне", — посміхається художник і продовжує. — Вісім років викладав в Інституті культури і мистецтв. Летів на пари, так мені подобалося. Ох, і любили ж мене студентки, — усміхається. — Я ходив у костюмі, при краватці. Але більше не хочу того викладання. Зараз на життя заробляю тільки з картин. За 25 років їх добряче назбиралося. Скільки-то нервів, скільки-то випитого алкоголю.
Бринський розливає горілку. До галереї заходять двоє чоловіків.
— Не знали, що ви так святкуєте, ми ж з порожніми руками, — кажуть із дверей. — Зараз повернемося.
— Залишіть свої куртки, тоді повіримо, — гукає їм навздогін музикант Роман Рось, 40 років. Рось — директор фестивалю "Джаз Без". Також є отаманом "Чайки" — точної копії козацького човна, виготовленої за кресленням XVII ст. Екіпаж судна плаває Дніпром, європейськими морями, бере участь у козацьких фестивалях.
— Отаману наливайте через одну, — каже Бринський. — Його треба буде в таксі посадити. Романе, скажи наперед свою адресу, доки ти притомний.
— Младена, відпустиш чоловіка у Францію на три місяці? — запитує Роман Рось у невістки Бринського. — Попливемо моєю козацькою чайкою. Набираю команду. Вже зголосилися художники, поети всякі.
— Я то так, — сміється 22-річна Младена з немовлям на руках. — Але Соломійка тата нікуди не пускає.
2 
1
Коментарі