Торік у дворі материної хати всохла черешня. Я запросив кума Володю її зрізати. За півгодини справу було зроблено. Дерево спиляли, а дрова забрав собі сусід. Іще за годину про черешню я й думати забув.
Однак увечері згадав про іншу. Вона теж росла у матері в дворі, який тоді ще був і моїм двором. Росла поперед хати, і її було всім видно. Черешні тоді рідко в кого були. А моя хоч і стара, але височезна і пишна, нуртувала серця всіх вуличних хлопчаків. Ми не могли дочекатися, коли поспіють черешні. Я лазив "перевіряти" стиглість щодня. А потім було щастя. Ми приходили хлопчачою герелицею і розподіляли, кому з якої гілки рвати. Хоча я завжди вибирав нібито найкращу, але спритніший і сміливіший Сашко завжди наривав спіліших та смачніших ягід. "Черешнева" епопея тривала майже два тижні. Потім ми цілий рік чекали нового сезону. І все повторювалося знову. Я й досі пам"ятаю страх висоти, коли вітер розгойдував старе гілля, й солодкий черешневий сік, від якого липли руки. Старші хлопці скептично поглядали на окремі сухі гілки й пророкували дереву швидку загибель. Але черешня нас не підводила. Щороку розквітала знов і знов.
Потім ми виросли. Вже ніхто не просився рвати ягоди. Молоді черешні росли чи не в кожного у дворі. Я теж лінувався високо лазити. Як раптом, зненацька, дерево всохло. Воно вибрало вдалий момент. Майже ніхто за ним не сумував.
13 
1
Коментарі